За весь час, що знала Амрен, я ніколи не помічала на її обличчі такого вдоволеного виразу, як зараз.
Нас провели до палацу з доріжками і стінами, майстерно вимощеними подрібненими мушлями, з незліченними вікнами, що відкривали вид на бухту, материк або море. Люстри з морського скла розгойдувалися на теплому бризі над джерелами й фонтанами зі свіжою прісною водою. Вищі Фе — слуги і придворні — квапливо проходили повз нас. У більшості з них, одягнених у вільний легкий одяг, була бронзова шкіра. Занурені у свої турботи, вони не звертали на нас уваги, ми їм були геть не цікаві. Нижчих фейрі на нашому шляху ми не зустріли.
Я крокувала позаду Різенда, який ішов поруч із Тарквеном. Могутня сила Різа стримувалася наче якоюсь перепоною. Усі інші йшли за нами. Амрен залишалася в межах досяжності, і я запитувала себе, чи була й вона моїм охоронцем. Тарквен і Різ невимушено розмовляли, обидва вже помітно нудьгували. Говорили про наближення Нінсара — про кольори, які виставлять обидва Двори на другорядне коротке свято.
А невдовзі після нього надійде Каланмай.
У мене скрутило живіт. Якщо Темлін має намір дотримуватися традиції та позаяк я більше не була з ним… Я не дозволила своїм думкам заходити так далеко в майбутнє. Це було б несправедливо. Ані стосовно мене, ані стосовно нього.
— На моїй землі є чотири головні міста, — сказав мені Тарквен, обернувшись через мускулисте плече. — Останній місяць зими й перші весняні місяці ми проводимо в Адріаті — в цей час місто найпрекрасніше.
Справді, я уявила, що нескінченним літом було приємно насолоджуватися у свій час. За містом, біля моря або в місті під зірками… Я кивнула.
— Тут надзвичайно красиво.
Тарквен дивився на мене досить довго, тож Різ не витримав.
— Відновлювальні роботи тривають? — спитав він.
Слова Різа перемкнули увагу Тарквена.
— Переважно. Нам ще багато слід зробити. Задня половина замку досі в руїнах. Але, як бачите, внутрішні роботи ми вже майже завершили. Утім, свою увагу ми передусім зосередили на відновленні міста, і там ремонтні роботи тривають.
Амаранта розграбувала місто?
— Сподіваюся, що ніякі цінності не були втрачені під час окупації? — поцікавився Різ.
— Дякую Матері, все найцінніше збереглося, — відповів Тарквен.
Крессида напружилася позаду мене. Три радники відділилися від нашої групи — інші обов’язки вимагали їхньої уваги. Вони проказали прощальні слова, кидаючи напружені погляди в бік Тарквена. Таке відчуття, що він уперше виступав у ролі господаря, і вони спостерігали за кожним рухом свого Вищого Лорда.
Він посміхнувся їм стриманою посмішкою, яка не торкнулася його очей, і не вимовив ані слова, поки не привів нас до склепінчастої кімнати з білого дуба й зеленого скла, з якої відкривався вид на затоку й неозоре море.
Я ніколи не бачила такої багатобарвної, сповненої життя води. Вона мінилася зеленим, кобальтовим упереміш із синяво-чорним. І на мить у мене в голові промайнула палітра фарб, які мені знадобилися б, щоб передати цей момент: синій, жовтий, білий, чорний…
— Мій улюблений вид, — сказав Тарквен, стоячи поруч зі мною.
Цієї миті я завважила, що, поки інші сідали навколо перламутрового столу, я, сама не помітивши цього, підійшла до широких вікон. Слуги розкладали на тарілках фрукти, листки зеленого салату і приготовані на пару морепродукти.
— Ви, певне, дуже пишаєтеся тим, що володієте такими напрочуд прекрасними землями, — промовила я.
Очі Тарквена, що нагадували море, яке розкинулося перед нами, із цікавістю поглянули на мене.
— Як вони конкурують з тими землями, що ти вже бачила? — таке ретельно зважене запитання.
Я відчужено промовила:
— Усе в Прифії прекрасне порівняно із землями смертних.
— Чи краще бути безсмертним, ніж людиною?
Я відчула загальну увагу до нашої бесіди, попри те що Різ захопив Крессиду й Варіана легкою дискусією про стан справ на їхніх рибних ринках.
Вищий Лорд Двору Літа вивчав мене, і я окинула його оком — нахабно й без тіні ввічливості, а потім сказала:
— Це ви мені скажіть.
Очі Тарквена сміялися.
— Ти справжня перлина. Хоча я зрозумів це ще того дня, коли ти кинула в Амаранту ту кістку, забруднивши її улюблену сукню.
Я відгородилася від спогадів, від сліпучого жаху свого першого випробування.
Що він зрозумів про цей зв’язок між нами: здогадався, що це була його власна сила, чи подумав, що це просто зв’язок, свого роду незрозумілий потяг?