Я достатньо знала палац, щоб здогадатися, де Тарквен призначив зустріч, перш ніж ми побажали одне одному на добраніч.
Головна зала була розташована поверхом вище, приблизно на півдорозі звідси — ідеальне місце зустрічі для мешканців башт і тих, хто працював унизу, невидимі й нечутні, як примари.
Цей поверх уміщував усі численні зали засідань, бальні, обідні й багато інших, якими могли користуватися для зустрічей гостей, а також для урочистостей та зборів. Доступ до житлових рівнів, із яких я і прийшла, охороняла четвірка солдатів на кожній сходовій клітці — всі вони уважно спостерігали за мною, поки я чекала їхнього Вищого Лорда побіля колони з морських мушель. Я питала себе, чи міг він відчути, як я грала з його силою у ванній кімнаті і що частка його сили, яку він віддав, була тепер тут і відповідала мені.
Коли годинник пробив другу, Тарквен вийшов із однієї з сусідніх кімнат у супроводі двох моїх супутників.
Погляд Різенда ковзнув по мені, завваживши одяг, — було очевидно, що вбрання обране на честь нашого господаря та його людей. Помітивши, що я уникала дивитися на нього або Крессиду й дивилася лиш на Тарквена та Амрен, а поруч із ним — Варіана, який зараз крокував до солдатів на сходах, — я подарувала їм обом м’яку стриману усмішку.
— Ти сьогодні чарівна, — сказав Тарквен, схиляючи голову.
Схоже, що Нуала була прекрасним шпигуном. Темно-сіру туніку Тарквена підкреслював такий само відтінок морської піни, як і мій одяг. Ми могли б бути вдалою парою. Я припустила, що з моїм русяво-золотим волоссям і блідою шкірою я була його протилежністю.
Я відчувала, як Різ оцінював мене поглядом.
Я блокувала його. Можливо, пізніше я відправлю водного пса за ним, щоб укусив його за дупу.
— Я маю надію, що не потурбувала вас, — сказала я Амрен.
Амрен знизала плечима. Сьогодні на ній був одяг кольору сірої кам’яної плити.
— Ми закінчували доволі жваву суперечку про воєнний флот і про можливого командувача єдиного фронту. Ти знала, що, перш ніж вони стали такими великими й могутніми, Тарквен і Варіан командували морським флотом Ноструса?
Варіан, що стояв на кілька кроків позаду, напружився, але не обернувся.
Я зустрілася поглядом з Тарквеном.
— Ти не згадував, що був моряком.
Було складно вдавати зацікавленість, бо мене це анітрохи не хвилювало.
Тарквен потер шию.
— Я планував розповісти тобі сьогодні під час нашої екскурсії. — Він простягнув мені руку. — Ходімо?
Жодного слова — я не озвалася жодним словом до Різенда. І не збиралася, лише взяла руку Тарквена і сказала в простір, не звертаючись ні до кого:
— Побачимося пізніше.
Щось торкнулося моєї ментальної стіни, щось темне, потужне. Певно, застереження бути обережною.
Попри те що це було схоже на непевну мерехтливу емоцію, яка переслідувала мене, вона була приємна, тому я ступила трохи ближче до Тарквена. А потім подарувала Вищому Лорду Двору Літа чарівну легковажну усмішку, якої нікому не дарувала вже дуже давно.
Цей легкий дотик емоції згас по інший бік моїх щитів.
Добре.
Тарквен привів мене в наповнену коштовностями і скарбами залу, таку простору, що я роздивлялася її, роззявивши рота, десь зо хвилину. Хвилину, яку я використовувала на те, щоб вивчити полиці, а також дослухатися до себе, щоб почути порух, ознаку якогось почуття — що завгодно, що було б схоже на чоловіка, який стояв поруч зі мною, на силу, яку я закликала у ванній.
— І це… лише одна з колекцій?
Кімната була висічена глибоко під палацом, за важкими олив’яними дверима, які відчинилися лише тоді, коли Тарквен поклав на них долоню. Я не наважилася підійти досить близько до замка, щоб переконатися, чи міг він спрацювати від мого дотику — його підробленого відбитка.
Лисиця в курнику. Ось ким я була.
Тарквен хмикнув.
— Мої предки були жадібні виродки.
Я хитнула головою, прямуючи до полиць, убудованих у стіну. Твердий камінь — жодного шансу пробратися сюди, хіба що я прокладу тунель під самою горою. Або якщо хтось не розсіє мене. Хоча тут, напевно, міг бути захист, подібний до того, що був у міському маєтку і в Будинку Вітру.