— Годі! — вихопилося в мене. — Не треба. Ти знаєш, що я не можу нічого розповісти тобі. І нічого не можу обіцяти. Різенд — Вищий Лорд. І я служу його Двору.
Тарквен опустив погляд.
— Вибач мені, що був такий напористий. Я тільки вчуся грати в ігри Дворів — на превеликий жаль моїх радників.
— Сподіваюся, що ти ніколи не навчишся грати в ці ігри.
Тарквен подивився мені в очі, на його обличчі був обережний, проте похмурий вираз.
— Тоді дозволь прямо тебе запитати. Це правда, що ти пішла від Темліна, тому що він замкнув тебе у своєму домі?
Я намагалася відігнати спогади, жах і страждання мого розбитого серця. Але кивнула.
— І це правда, що ти була врятована з в’язниці Двору Ночі?
Я знову кивнула.
Тарквен сказав:
— Двір Весни — мій південний сусід. У нас з ними тісні зв’язки. Але якщо мене не запитають безпосередньо, я не згадаю, що ти була тут.
Крадійка, брехуха й маніпулятор. Я не заслуговувала на союз із ним.
Але я схилила голову на знак подяки.
— Чи покажуть мені й інші колекції скарбів?
— Золото й коштовності мало вразили тебе? Як же твоє око торговця?
Я постукала по скриньці.
— О, я отримала те, що хотіла. Зараз мені цікаво побачити, наскільки цінний союз із тобою.
Тарквен засміявся, звук відбився від каменю і скарбів навколо нас.
— Усе одно я не дуже хотів іти сьогодні на засідання.
— Який же несерйозний і неслухняний юний Вищий Лорд!
Тарквен знову взяв мене під лікоть, погладжуючи мою руку й виводячи з кімнати.
— Знаєш, мені здається, що тебе теж було б напрочуд легко полюбити, Фейро. І ще легше стати твоїм другом.
Я змусила себе ніяково відвернутися, поки він замикав двері позаду нас, поклавши долоню на поверхню над дверною ручкою. Я почула клацання замків, що стали на місце.
Він привів мене в інші кімнати під замком. Одні були заповнені коштовностями, другі — зброєю, треті — одягом попередніх епох. Він показав мені кімнату, що була заповнена книжками, і моє серце тьохнуло, але там нічого не було. Нічого, крім шкіри, пилу й тиші. Ніяких ознак сили, схожої на чоловіка поруч зі мною — ані натяку на Книгу, яка була мені потрібна.
Тарквен привів мене в останню кімнату, наповнену ящиками і стелажами, що були вкриті тканиною. І коли я побачила всі витвори мистецтва, що маячіли за відчиненими дверима, то сказала:
— Здається, на сьогодні досить.
Він замкнув кімнату й відвів мене назад на залиті сонцем горішні поверхи, де кипіла робота.
Мали бути інші місця, де може бути Книга. Якщо її не зберігають в іншому місті.
Я мусила знайти її. Якнайшвидше. Різ і Амрен не могли розтягувати свої політичні дебати нескінченно, і рано чи пізно нам доведеться повернутися додому. Я молилася, щоб знайти її швидко — знайти й не відчувати до себе відрази ще більшої, ніж зараз.
Різенд лежав, розвалившись на моєму ліжку, ніби воно було його.
Я кинула погляд на його руки, схрещені за головою, довгі ноги, що звисали з краю матраца, і зціпила зуби.
— Чого ти хочеш? — Я грюкнула дверима досить гучно, щоб підкреслити холодність моїх слів.
— Бачу, що загравання й хихикання з Тарквеном нічого не дали?
Я кинула скриньку на ліжко поряд із ним.
— Це в тебе треба спитати.
Його посмішка викривилася, коли він сів, відкриваючи кришку.
— Це не Книга.
— Ні, але це коштовний подарунок.
— Якщо ти хочеш, щоб я купував тобі коштовності, Фейро, просто скажи. Хоча я думав, ти в курсі, що весь твій гардероб був куплений для тебе.
Я не усвідомлювала цього, проте сказала:
— Тарквен хороший чоловік — хороший Вищий Лорд. Тобі слід було б просто попросити цю бісову Книгу.
Різ закрив кришку.
— То він задобрив тебе коштовностями, наспівав тобі у вуха солодкі промови, і тепер ти почуваєшся кепсько?
— Він хоче союзу з тобою — відчайдушно хоче. Хоче довіряти тобі, покластися на тебе.
— Що ж, Крессида вважає, що її кузен досить амбітний, тому я був би обережний, читаючи між рядків.
— Правда? Вона розповіла тобі це до, під час чи після того, як ти затяг її в ліжко?
Різ підвівся граційним ледачим рухом.
— Ось чому ти не хотіла дивитися на мене? Тому що думала, що я переспав з нею заради інформації?
— Заради інформації або задоволення, мені байдуже.
Він обійшов ліжко, а я стояла нерухомо, навіть коли він зупинився біля мене на відстані менше витягнутої руки.