— Яка ж бо ти здібна учениця! Більшості дематі потрібні роки, щоб досягти такого рівня проникнення.
Мої нігті вп’ялися в долоні.
— Ти знав, що я зробила це? — спитала я вголос і зрозуміла, що все відчула як занадто, занадто реальне.
Легкий кивок.
— А як майстерно ти використовувала його сутність, щоб обдурити його щити і прослизнути повз них. Розумниця.
— Він ніколи мені не пробачить, — зітхнула я.
— Він ніколи не дізнається. — Різ нахилив голову, його шовкове чорне волосся впало на брови. — Ти звикнеш. До відчуття, що перетинаєш кордони, що злочинно порушуєш їх. І якщо тобі від цього буде легше, знай: я також не отримував задоволення, коли переконував Варіана й Крессиду, що їм потрібно зайняти себе більш цікавими справами.
Я опустила очі на бліду мармурову підлогу.
— І якби ти не подбала про Тарквена, — продовжив він, — найімовірніше, зараз ми були б по самі вуха в лайні.
— У будь-якому разі, це моя провина, це я запитала його про храм, тож щойно виправляла свою помилку, — сказала я, струснувши головою. — Це неправильно.
— Так буде завжди. Забагато дематі втрачають це почуття. Але тут, сьогодні, користь важливіша за ціну.
— Ти собі говорив те саме, коли проникав у мій розум? Яка ж була користь тоді?
Різ підійшов до ліжка, де я сиділа.
— Є частини твого розуму, яких я не торкався. Те, що належить тільки тобі, і так буде завжди. А щодо решти… — Він стиснув зуби. — Ти до смерті мене лякала, Фейро, довго лякала. Коли я діяв так… Не міг же я просто прогулятися до Двору Весни й запитати, як у тебе справи?
Легкі кроки почулися в коридорі — Амрен. Різ подивився мені в очі і сказав:
— Я поясню все іншим разом.
Двері відчинилися.
— Мені здається, що заховати Книгу там було б занадто безглуздо, — сказала Амрен замість привітання, увійшовши і всівшись на ліжко.
— Це останнє місце, де б її шукали, — відповів Різ, відходячи від мене, щоб сісти на лавку біля туалетного столика поряд із вікном. — Вони легко могли зачарувати її від вогкості й розпаду. Острівець, який буває на виду зовсім недовго протягом дня, та ще й на місцевості, розташованій так, що її всі бачать? Краще місце годі було знайти! За нами спостерігатимуть тисячі очей.
— Тоді як же нам прослизнути всередину? — спитала я.
— Найімовірніше, воно зачароване від розсіювання, — сказав Різ, взявши руки в боки. — Я не ризикну перевіряти, чи є там сигналізація. Тому ми підемо вночі, діючи за старим планом. Я можу переправити вас обох, а потім нестиму варту.
— Як люб’язно, — сказала Амрен, — зробити легку частину роботи, а нас, безпомічних жінок, залишити борсатися в бруді й водоростях.
— Хтось повинен буде звисока пильнувати, щоб побачити, коли хтось наблизиться або битиме на сполох. І приховати вас від чужих очей.
Я насупилася.
— Замки відповідають на його дотик. Сподіватимемося, що вони відгукнуться на мій.
Амрен запитала:
— Коли починаємо?
— Завтра вночі, — сказала я. — Сьогодні ми простежимо за зміною варти при низькому припливі, дізнаємося, де стоїть сторожа. І кого нам потрібно буде позбутися, перш ніж ми зробимо хід.
— Ти мислиш, як іллірієць, — пробурмотів Різ.
— Це мав бути комплімент, — почула я від Амрен.
Різ форкнув, і тіні згустилися навколо нього, коли він послабив контроль над своєю силою.
— Нуала і Керрідвен уже перевіряють палац. Я огляну з неба. А вам обом треба вийти на нічну прогулянку — адже тут так жарко.
Він зник у шелесті невидимих крил і звуках теплого темного бризу.
Губи Амрен були криваво-червоні при світлі місяця. Я знала, на кого покладено обов’язок обідати необачними шпигунами. І відчула в роті легку згагу.
— Прогуляємося?
Розділ 36
Наступний день уподібнився тортурам. Повільним, невпинним, пекучим.
Удавати цікавість до маєтку й території під час прогулянки з Тарквеном, зустрічатися з його підданими, посміхатися їм стало іще складніше, коли сонце обігнуло небо й нарешті повільно поповзло вниз, до моря. Брехуха, крадійка і зрадниця — зовсім скоро вони називатимуть мене саме так.
Я сподіваюся, що вони дізнаються — Тарквен дізнається, — що ми зробили це в ім’я їхнього порятунку.
Думати так, звісно ж, було за межами зарозумілості, але… Це була правда. З огляду на те, як швидко Тарквен і Крессида перезирнулися, відводячи мене геть від цього храму… Присягаюся, що вони не віддали б цю Книгу. З якихось лише їм зрозумілих причин Книга була їм потрібна.