— Дякую.
— О, це звучить жахливо, — сказала Аянта і присунулася ближче, напевно, помітивши, що ввічлива усмішка спала з мого обличчя. Жриця торкнулася мого плеча. — Така мужність варта благоговіння.
Я відчула жалюгідну вдячність за цей заспокійливий дотик. За це легке стискання, подібне до обіймів. Уже тоді я знала, що вона надихала сонми дівчат Фе вступити в її орден — не для поклоніння Матері або Котлу, а щоб навчити їх жити, як живе вона, сяяти так само яскраво, як вона, і любити себе, насолоджуючись чоловіками, куштуючи то одного, то другого, як вони куштують страви на бенкеті.
— Ми пропустили полювання, — невимушено сказав Гарт, — тож нам не пощастило помилуватися вашими талантами зблизька, але, сподіваємося, наступного місяця Вищий Лорд розквартирує нас поблизу угідь. Матимемо за честь полювати з вами.
Темлін ніколи не дозволив би мені їхати з ними. Я не хотіла зізнаватися, що більше ніколи в житті не взяла б до рук лук та стріли й не стала б полювати. Останнє полювання, у якому мене змусили брати участь два дні тому, було не в радість. На мене всі дивилися, а я не могла впоратися з луком та стрілами. Зараз знову на мене дивилися, чекаючи відповіді, і я змушена була сказати:
— Матиму за честь.
Аянта, щоб відволікти Брона від розмови, взяла його за руку й запитала:
— Ви завтра будете на службі в мого батька чи відвідаєте церемонію?
Саме за таке вміння я потребувала її присутності на церемоніях.
Брон відповів їй, а от погляд Гарта був прикутий до мене — до моїх схрещених рук, моїх татуйованих пальців. Він спитав:
— Чи щось чутно про Вищого Лорда?
Аянта напружилася, а Брон тієї ж миті перевів погляд на мої татуювання.
— Ні, — відповіла я, утримуючи погляд Гарта.
— Він має тікати з переляку, адже до Темліна повернулася сила.
— Тоді ви зовсім не знаєте Різенда.
Гарт кліпнув очима, і навіть Аянта замовкла. Певне, то була найбільш рішуча з моїх заяв під час усіх цих прийомів.
— Ми подбаємо про нього в разі необхідності, — сказав Гарт, переступаючи з ноги на ногу.
Весь цей час я дивилася на нього так само, не змінюючи виразу обличчя.
Аянта сказала:
— Вищі Жриці подбають про це. Ми не дозволимо, щоб з нашою рятівницею поводилися нечемно.
Моє обличчя виражало байдужість. То ось чому Темлін спочатку розшукував Аянту? Щоб укласти союз? Мені забракло повітря.
Я повернулася до неї:
— Я піду до себе. Скажи Темліну, що ми з ним побачимося завтра.
Завтра, тому що, за їхнім давнім звичаєм, сьогодні ми мали спати окремо, так мені сказала Аянта.
Вона поцілувала мене в щоку, і її каптур в одну мить сховав мене від усіх поглядів присутніх у кімнаті.
— Я до ваших послуг, Леді. Просто скажіть, якщо вам щось буде потрібно.
Я кивнула, хоч і не збиралася просити про допомогу.
Вислизнувши з кімнати, я обернулася, щоб подивитися на гостей в залі. Темлін і Люсьєн стояли, оточені Вищими Фе. Можливо, не всі вони були однаково вишукані, але то були люди, які знали одне одного і здавна билися пліч-о-пліч. Друзі Темліна. Він представив мене їм, і я миттєво забула їхні імена. А потім не намагалася їх пригадати.
Темлін закинув голову й зареготав. Решта засміялася разом із ним.
Я пішла непоміченою, прослизаючи через переповнені зали, поки не опинилася на тьмяних порожніх сходах, що вели в житлове крило.
Залишившись сама у своїй спальні, я усвідомила, що не можу пригадати, коли востаннє по-справжньому сміялася.
Стеля нависала наді мною, великі тупі шипи були такі гарячі, що я, навіть прикута до підлоги, могла бачити спекотне повітря, що його вони випромінювали. Мене прикували, адже я була неписьменна й не могла прочитати загадку, написану на стіні, і Амаранта була б рада побачити мене насадженою на спис.
Дедалі ближче і ближче. І не було нікого, хто врятував би мене від цієї жахливої смерті.
Мені стане боляче. Я мучитимуся й повільно згасатиму, я кричатиму. Може, я навіть кликатиму матір, якій завжди було байдуже до мене. Може, я благатиму її врятувати мене…
Я підхопилася на ліжку і врізнобіч замолотила руками, відкидаючи невидимі кайдани.
Могла б піти у ванну, якби мої руки й ноги так сильно не тремтіли. Якби я могла дихати. Дихати, дихати…
Здригаючись, я обвела спальню поглядом — оце вона, реальність. А ті жахіття були кошмарами. Насправді я на свободі, жива і в безпеці.
Нічний вітер дмухнув крізь відчинені вікна, розвіваючи моє волосся, висушуючи холодний піт. Погляд вабили темне небо й зірки, які були тьмяні й крихітні, немов крижинки.