У Різа зовсім трохи, ледь помітно піднялися куточки губ.
— Він сприйме це як глузування.
— Я кілька разів усміхнулася йому, і він віддав мені сімейну реліквію. Можу посперечатися, що він віддасть мені ключі від своїх земель, якщо я з’явлюся перед ним у спідній білизні.
— Хтось забагато про себе думає.
— А чому ні? Здається, для тебе не проблема дивитися на мене вдень і вночі.
Зерно правди і запитання водночас.
— Я маю заперечувати, — спокійно відповів Різ, але щось зблиснуло в його очах, — що вважаю тебе привабливою?
— Ти ніколи не говорив цього.
— Я говорив тобі багато разів і досить часто про те, яка ти гарна.
Я здригнулася, згадавши всі ті рази, коли пропускала його коментарі повз вуха, вважаючи, що він мене просто дражнить.
— Що ж, можливо, тобі потрібно докладати більше зусиль.
Блиск у його очах став хижим. Мурашки пробігли по шкірі, коли він зіперся своїми сильними руками на стіл і промуркотів:
— Це виклик, Фейро?
Я витримала його хижий погляд — погляд наймогутнішого чоловіка у Прифії.
— Хіба?
Його зіниці розширилися. Тихий смуток і почуття провини зникли. Залишився тільки цей погляд, сконцентрований на мені. На моїх губах. На рухові моєї шиї, коли я намагалася не дихати занадто часто. Він сказав повільно і м’яко:
— Чому б нам, Фейро, просто зараз не піти до тієї крамниці, щоб ти поміряла мереживну білизну, а я допоміг тобі обрати, що саме відправити Тарквену?
Пальці моїх ніг самі собою зіщулилися у флісових капцях. Ми обоє підійшли до небезпечної межі. Поцілований кригою нічний вітер розвівав наше волосся.
Але погляд Різа перемістився на небо, де миттю пізніше крізь хмари на нас спікірував Азріель — стрімко, немов спис із темряви.
Я не знала, чи мені слід видихнути з полегшенням, проте я пішла з даху до того, як Азріель приземлився, щоб Вищий Лорд і його головний шпигун могли поговорити сам на сам.
Щойно увійшла в напівтемряву сходового прольоту, я трохи заспокоїлася.
Ми фліртували, а потім… Знову те саме.
Я любила Темліна. Любила так сильно, що без тіні сумніву зруйнувала себе заради цього… заради нього. Потім так багато всього сталося, і зараз я тут… І я могла б піти в ту милу крамничку разом із Різендом.
Я вже майже можу уявити, як це буде.
Продавчині в крамниці будуть ввічливими, але трохи нервуватимуть і залишать нас наодинці, тільки-но Різ присяде на невеликий диванчик у глибині крамниці, а я зайду в завішену кімнату, щоб приміряти червоний мереживний комплект білизни, на якому зупинила погляд уже тричі. А потім я хоробро вийду. Різ окине мене поглядом згори вниз. Двічі.
І він мірятиме мене поглядом, повідомляючи продавчиням, що крамниця вже зачинена, на роботу їм слід повернутися завтра, а чек ми залишимо на прилавку.
Я стоятиму там зовсім гола, за винятком кількох клаптиків червоного мережива, поки ми слухатимемо, як працівниці швидко й тихо збираються і йдуть собі геть. І він дивитиметься на мене весь цей час: на мої груди, що світяться крізь мереживо, на плаский живіт, що став нарешті підтягнутим, а не замореним голодом, на згини стегон, ніг. Потім знову зустріне мій погляд, покличе до себе, сказавши пошепки лише два слова:
— Ходи сюди.
І я підійду до нього, зважуючи кожен крок, поки не зупинюся напроти. У нього між ногами.
Його руки ковзнуть мені на талію, трохи дряпаючи шкіру мозолистими долонями. І потім він притягне мене ще ближче і схилиться, щоб поцілувати мій пупок, а його язик…
Я вилаялася, врізавшись у сходову клітку.
Кліпнула очима, намагаючись повернутися до реальності, і зрозуміла…
Я подивилася на витатуйоване на моїй долоні око й засичала і вголос, і через зв’язок:
— Дурень!
На задвірках моєї свідомості чоловічий голос тихо засміявся холодним сміхом.
Я вся пашіла. І проклинала Різа за те видіння, що послав мені крізь мої ментальні стіни. Я зміцнила їх і увійшла до своєї кімнати. А по тому прийняла дуже холодну ванну.
Ми вечеряли з Мор біля вогню в їдальні в міському будинку. Різ і всі решта десь поділися, і, коли Мор нарешті запитала, чому сердито суплюся щоразу, коли вона згадує Різенда, я розповіла їй про видіння, яке він мені послав. Вона реготала, аж поки вино не потекло у неї з носа. Коли я сердито подивилася тепер уже на неї, вона сказала, що я повинна собою пишатися: коли Різ занурюється в тяжкі роздуми, витягнути його звідти здатне лише справжнє диво.
Я намагалася не звертати уваги на легке відчуття тріумфу — навіть коли лягала в ліжко.