Пауза.
«А зараз?»
«Зараз, — відповіла я, — я не знаю, чого хочу. Я більше не можу малювати».
«Чому?»
«Тому що ця частина мене порожня».
Хоча, можливо, тієї ночі, коли я побачила його на колінах на ліжку, це трохи змінилося. Я роздумувала над тим реченням, а потім написала: «Ти завжди хотів бути Вищим Лордом?»
Занадто довга пауза.
«І так, і ні. Я бачив, як володарював мій батько, і від самого дитинства знав, що не хочу бути таким, як він. Тому я вирішив, що буду іншим Вищим Лордом; я хотів захищати моїх людей, змінити погляди на іллірійців і позбутися корупції, що руйнувала ці землі».
На якийсь момент я не могла зупинити себе від порівнянь: Темлін не хотів бути Вищим Лордом. Він ненавидів бути Вищим Лордом — і може… може, це було однією з причин, чому його Двір став таким, яким він був зараз. Але Різенд, з його поглядами, з його волею і бажанням, і пристрастю до того, що робить… Він побудував щось інше. А потім уплутався у війну, щоб відстояти побудоване ним. Це було те, що він бачив у Тарквені, тому ті криваві рубіни й зачепили його так. Ще один Вищий Лорд із тими самими поглядами — радикальними поглядами про майбутнє Прифії.
Тому я написала у відповідь: «Принаймні ти компенсуєш свій безсоромний флірт, адже ти до біса приголомшливий Вищий Лорд».
Цього вечора він повернувся, самовдоволено усміхаючись, як кіт, і замість привітання сказав:
— До біса приголомшливий Вищий Лорд?
Я направила воду, якої вистачило б мало не на повне відро, просто йому в обличчя.
Різ не ухилився. Він потрусив мокрим волоссям, як собака, оббризкуючи мене, поки я не заверещала й не кинулася геть. Його сміх досяг мене на сходах.
Зима повільно послаблювала свою міць, і, прокинувшись одного ранку, я знайшла лист від Різа поряд із моїм ліжком: «Цього ранку ніяких тренувань із твоїм другим улюбленим іллірійцем. Королеви нарешті відповіли нам. Завтра вони прибудуть до твого родинного маєтку».
У мене не було часу для переживань. Ми вирушили відразу ж після вечері, ширяючи над відталими людськими землями під покровом темряви. Ревів вітер, і Різ міцно притискав мене до себе.
Наступного ранку мої сестри були готові, обидві вдягнені в розкішні вбрання, гідні зустрічі з будь-якою королевою, Фе або смертною.
Я припускала, що і я так само.
Я вдягла білу сукню із шифону та шовку, типову для Двору Ночі. Крізь сукню було видно мою шкіру, золоте оздоблення мінилося в ранковому світлі, що хвилястими променями вливалося через вікна вітальні. На щастя, мій батько залишився на континенті ще на два місяці — через якусь надзвичайно важливу угоду, яку він прагнув укласти у всіх Дворах.
Я стояла біля каміна поруч із Різендом, який був одягнений у звичну чорну туніку, крила були складені, а обличчя приховане під спокійною маскою. Лише чорна корона поверх його голови була інша — метал мав форму воронячого пір’я. Корона пасувала до моєї золотої діадеми.
Кассіан і Азріель стежили за всім коло дальньої стіни, зброї на них не було.
Але їхні Сифони виблискували так яскраво, що мені стало цікаво, яку саме зброю вони могли відтворити за допомогою неї в разі потреби. Однією з вимог, що встановили королеви для цієї зустрічі, було не мати при собі зброї. Попри те, що іллірійські воїни самі були зброєю.
Мор у червоній сукні, схожій на мою, супилася, дивлячись на годинник над білою камінної аркою й совала ногою по вишуканому килиму. Я хотіла познайомити її зі своїми сестрами, але Неста й Елейн були такі напружені й бліді, коли ми прибули, що я вирішила: час знайомства ще не настав.
Одного разу — колись — я познайомлю їх. Якщо тільки ми не помремо в цій війні першими. Якщо королеви вирішать допомогти нам.
Годинник пробив одинадцяту.
У них було ще дві вимоги. Зустріч мала відбутися об одинадцятій. Не раніше, не пізніше. І вони хотіли знати точне розташування будинку, схему й розмір кожної кімнати, де стояли меблі, де були вікна і двері, у якій кімнаті ми вітатимемо їх.
Азріель влаштував усе це за допомогою моїх сестер.
Бій годинника над камінною аркою був єдиним звуком у кімнаті. І коли пролунав останній удар, я зрозуміла, що третя вимога була висловлена не тільки заради безпеки.
Ні, це не було просто заради безпеки: коли вітер пронісся кімнатою і в ній виникло п’ять фігур, кожна в супроводі двох гвардійців, я зрозуміла, що це все тому, що королеви могли розсіюватися.
Розділ 40