Смертні королеви були геть різні як за віком, так і за кольором, комплекцією та темпераментом. Старша, дуже смаглява, з гострими холодними очима, була одягнена у вовняну вишиту сукню глибокого синього кольору, трималася вона дуже прямо попри вік, який видавали зморшки на її обличчі.
Дві королеви середнього віку мали вигляд геть протилежний: одна темна, друга світла; одна чарівна, в другої риси ніби витесані з граніту; одна посміхалася, друга була похмура. Вони навіть були одягнені в чорне й біле і, здавалося, рухалися за власною схемою суперечностей. Я подумала: цікаво, які ж їхні Двори, які відносини між цими двома протилежностями. І чи пов’язували їх якимось чином однакові срібні каблучки, що обидві носили на пальцях.
І дві молодші королеви. Одна з них, можливо, була трохи старша за мене, чорнява й темноока; кожен її рух, поки вона неспішно нас роздивлялася, свідчив про обережність і хитрість.
І остання королева — та, що заговорила останньою, — була прекрасна, єдина красуня з-поміж них. Попри те що всі вони були вишукано вдягнені, здавалося, жінки не надто переймаються своєю зовнішністю — були молоді вони, літні, гладкі, стрункі, високі чи малого зросту. То все були дурниці для них, марнота, що так мало важила. Утім, та королева — напевне, не старша тридцяти років, була справді гарна.
Її неслухняне кучеряве волосся було так само золотаве, як волосся Мор. А очі були кольору найчистішого бурштину. Трохи смаглява шкіра була вкрита веснянками, ніби золотим пилом. Одяг вдало підкреслював усі принади гнучкого граційного тіла. Це була левиця в людській подобі.
— Ласкаво просимо, — сказав Різенд і застиг, поки охоронці з кам’яними обличчями оглядали нас і кімнату. Королеви також роздивлялися нас.
Вітальня була величезна. Лише за одним кивком золотоволосої королеви варта вишикувалася уздовж стін і в дверях. Мої сестри, які досі мовчки стояли коло вікна, стали осторонь, даючи їм можливість зайняти свої позиції.
Різ наблизився до них. Королеви зітхнули водночас, ніби набиралися духу. Охоронці поклали одну руку на руків’я мечів — жест звичний, хоча трохи недолугий, — їхні мечі були великі й незграбні порівняно з іллірійськими клинками. Невже вони думали, що в них є шанс… бодай один… проти будь-кого з нас. Зокрема, проти мене — я усвідомила це, і на мить мені стало страшно.
Проте сьогодні Кассіан і Азріель були нашими охоронцями й мали відвернути увагу.
Різ повільно схилив голову і промовив:
— Ми вдячні вам за те, що відгукнулися на наше запрошення. — Він скинув бровами. — Але де ж шоста?
Старша з королев, у важкій синій сукні, коротко пояснила:
— Вона нездорова й не змогла вирушити в подорож. — І, глянувши на мене, спитала: — Ти емісарка?
Я вся напружилася. Під цим важким поглядом моя корона здалася мені насмішкою, дурістю, однак я відповіла:
— Так. Я Фейра.
Королева кинула гострий погляд на Різенда.
— Це ти той Вищий Лорд, що написав нам такого цікавого листа після того, як ми не відповіли на всі попередні?
Я не насмілилась поглянути на нього. Він надіслав багато листів через моїх сестер.
— Ти не питала мене, що я в них писав, — сказав він мені через наш ментальний зв’язок, і я відчула легку усмішку.
Я опустила ментальну стіну на той випадок, якщо виникне необхідність поговорити без слів.
— Так, — відповів Різенд і з легким кивком промовив: — А це моя кузина, Морріган.
Мор наблизилася до нас, її яскраво-червона сукня, здавалося, коливається від невидимого вітру. Золотоволоса королева стежила за кожним її кроком, кожним подихом. Загроза… Поєднання краси, могутності й переваги. Мор підійшла до мене і легенько вклонилася їм.
— Уже дуже давно я не зустрічалася зі смертними королевами.
Королева в темній сукні схрестила білі, як місячне сяйво, руки і промовила:
— Морріган… Та сама Морріган часів Війни.
Усі застигли, приголомшені, відчуваючи захоплення, а можливо, і страх. Мор знову вклонилася.
— Прошу, сідайте. — Вона вказала на стільці, розставлені на значній відстані один від одного, достатній, щоб охорона могла кинутися на захист королев, якщо це буде необхідно.
Усі королеви сіли майже одночасно. Охорона залишилася на своїх місцях, замикаючи коло уздовж стін зали.
Королева із золотавим волоссям розправила свої пишні спідниці й мовила:
— Гадаю, що це наші любі господині. — Гострий погляд в бік моїх сестер.
Неста стояла, гордо випроставшись, Елейн присіла в реверансі, почервонівши.
— Мої сестри, — пояснила я.
Бурштинові очі затрималися на мені. На моїй короні. Потім на короні Різенда.