— Емісарка в золотій короні. Це така традиція у Прифії?
— Ні, — м’яко відповів Різенд. — Але їй так личить, що я не зміг утриматися.
Золотоволоса королева, не усміхнувшись, мовила:
— Людина, перетворена на Вищу Фе, стоїть поруч із Вищим Лордом на почесному місці. Цікаво.
Я трималася прямо, скинувши голову. Усі ці тижні Кассіан навчав мене правильно триматися перед противником, відчувати його. Чим були її слова, як не випадом в іншому виді бою?
Старша звернулася до Різа:
— Ми даємо вам годину нашого часу. Доведіть, що ми не витратимо його марно.
— Як ви змогли розсіятися? — запитала Мор зі свого місця поруч зі мною.
Золотоволоса королева посміхнулася. Цього разу насмішкувато.
— Це наш секрет. Це ваш дар нам.
Добре. Різ подивився на мене, і я застигла, нахилившись уперед у своєму кріслі.
— Війна ось-ось вибухне. Ми покликали вас, щоб попередити й попросити про послугу.
Про обман, крадіжки або навіювання не могло бути й мови, у жодному разі. Різ не міг ризикувати навіть зазирнути в їхні думки, адже це могло активувати чари, якими оточена Книга, і тим самим зруйнувати її.
— Ми знаємо, що війна наближається, — сказала старша з королев. Її голос був ламкий, як опале листя. — Ми роками готувалися до неї.
Було зрозуміло, що інші три королеви — лише глядачки, а перемовини вели старша й золотоволоса королеви — як уповноважені особи.
Тож я промовила чітко і якомога спокійніше:
— Люди, що живуть на цих землях, схоже, нічого не знають про цю загрозу. Ми не бачили ніяких ознак підготовки до війни. — Азріель говорив про це останніми тижнями, і це дуже мене лякало.
— Ця територія, — холодно сказала золотоволоса королева, — лише мала частина порівняно з неосяжним континентом. Ми не станемо боротися за неї. Немає сенсу витрачати сили й засоби.
Ні. Ні, це…
Різ промовив дуже повільно:
— Упевнений, що втрата навіть одного невинного життя — вже трагедія…
Старша королева склала худі зморшкуваті руки поверх спідниць.
— Так. Навіть одна безневинна жертва — це страшно. Але на війні як на війні. Якщо знадобиться пожертвувати цією невеликою територією, щоб врятувати значно більшу, ми до цього готові.
Я не насмілилася поглянути на сестер. Окинути поглядом дім, який, певне, стане руїнами. Хрипко промовила:
— Тут живуть хороші люди.
Золотоволоса королева відбила мій удар, глузливо зауваживши:
— Так нехай їх захистять Вищі Фе Прифії.
Тиша.
Неста прошипіла зі свого місця позаду нас:
— У нас тут слуги. Із сім’ями. Є діти на цих землях. І ви хочете кинути нас на милість Фе?!.
Старша трохи пом’якшала.
— Це дуже непростий вибір, дитя…
— Це вибір боягузів! — презирливо кинула Неста.
Я урвала її, доки Неста з її темпераментом не загнала нас усіх у могилу.
— Ви так нас ненавидите, що лишаєте на захист Фе?
— Хіба не зрозуміло, що Фе мусять це зробити? — спитала золотоволоса королева, і каскад золотавих кучерів розсипався по її плечах, коли вона підвела голову. — Хіба не їхній обов’язок захистити людей від небезпеки, що створена ними ж, Фе? Невже несправедливо пролити трохи крові Фе, щоб заплатити за всі скоєні ними за всі ці роки злочини?
— Жодна сторона не може вважати себе невинною, — відповів Різ спокійно. — Однак ми могли б захистити їх. Разом.
— Он як?! — вигукнула старша; зморшки на її обличчі стали глибшими й помітнішими. — Вищий Лорд Двору Ночі просить нас об’єднатися з ним, пропонує рятувати життя разом! Битися заради миру! А що стосовно життів, які він забрав за час свого існування, такого тривалого, такого жахливого? Вищий Лорд, який підкрадається в темряві й руйнує свідомість із власної примхи?
Її сміх нагадував вороняче каркання.
— Ми багато чули про тебе, так, твоя слава докотилася й до континенту, Різенде. Ми чули, що коїться у Дворі Ночі, як ти поводишся зі своїми ворогами. Мир? Ти чудовисько, що плавить свідомість і катує заради задоволення… Не знала, що тобі знайоме це слово.
Лють закипіла в мені; у вухах пульсувала кров. Однак я приборкала цю пожежу, що останніми тижнями поступово набирала в мені силу, і спробувала почати знову.
— Якщо ви не хочете відправляти військових на захист своїх земель, можливо, артефакт, який ми у вас просимо…
— Наша половина Книги, дитя, — урвала мене старша, — не покине свого священного палацу. Вона не залишала цього місця відтоді, як нам передали її як частину Договору. І не покине ніколи, поки існує необхідність у нашому захисті від жахів з Півночі.