— Будь ласка, — прошепотіла я.
У відповідь тиша.
— Будь ласка, — повторила я. Емісарка. Я була емісаркою; Різ обрав мене для цього. Щоб бути голосом обох світів. — Причина, з якої я стала такою — безсмертною фейрі — в тому, що… Мене вбила одна з головнокомандувачок Гайберну.
Я могла закластися, що відчула через зв’язок, як Різ стиснувся від цих слів.
— Протягом п’ятдесяти років, — вела я далі, — вона, ця головнокомандувачка, тероризувала Прифію, і, коли я її перемогла, коли звільнила їх, вона вбила мене. Однак іще до цього я побачила жахливі речі, які вона вчиняла з людьми й безсмертними. Утім, вона одна була здатна завдати стільки зла й руйнацій, завдати стількох страждань… Лиш уявіть собі, якої шкоди може заподіяти ціле військо подібних до неї! І вже зараз їхній король планує зруйнувати Стіну і знищити нас усіх. Усіх. Війна буде швидкою і кривавою. І вам у ній не перемогти. І нам теж. Ті, хто вижив, стануть рабами, і діти їхніх дітей теж… Будь ласка, будь ласка, передайте нам вашу частину Книги.
Старша королева поглянула на золотоволосу, а тоді спокійно відповіла мені:
— Ти так мало ще знаєш про цей світ, дитя. Тобі багато чого ще треба дізнатися про нього.
Різ урвав її з крижаним спокоєм:
— Не смійте говорити з нею таким поблажливим тоном.
Старша королева, яка була лише маленькою дівчинкою порівняно з ним, зі століттями його існування, зніяковіла. Очі Різа виблискували; його обличчя палахкотіло гнівом, у голосі кипіла лють:
— Не смійте принижувати Фейру за те, що вона говорить від щирого серця, зі співчуття до беззахисних; адже, на відміну від неї, вами рухає лише егоїзм і боягузтво.
Старша королева заклякла:
— Я дбаю про загальне благо…
— Чимало було скоєно злочинів в ім’я загального блага, — проказав Різ.
Я аніскільки не була вражена тим, як королева витримала погляд Різенда. Вона лиш відповіла:
— Книга залишиться у нас. Ми переживемо цю біду.
— Досить, — урвала Мор і звелася на ноги. Вона подивилася в очі кожній королеві і звернулася до них: — Я Морріган. Ви мене знаєте. Знаєте, хто я. Знаєте, що я завжди кажу правду. Тож зараз ви вислухаєте мене й дізнаєтеся, що все сказане мною — правда. Про це знали й ваші предки.
Запала тиша. Мор вказала на мене:
— Гадаєте, це випадковість, що звичайну людину знову перетворили на безсмертну водночас, коли наш давній ворог дав про себе знати? Я пліч-о-пліч боролася з Міріам на Війні, боролася разом із нею, коли Джуріан збожеволів через своє честолюбство й жагу крові, і це роз’єднало їх. Через це він закатував Кліфію до смерті, а потім бився з Амарантою, доки сам не загинув від її руки.
Вона глибоко зітхнула, і мені здалося, що Азріель присунувся до неї ближче. Мор згорала від люті:
— Я вирушила в Чорні Землі разом із Міріам, щоб звільнити рабів, які були покинуті в розпечених пісках, звільнити їх із рабства, якого вона сама уникла. Рабів, яким вона обіцяла повернутися. Я вирушила з нею, з моєю подругою. Разом із військом Принца Дрейкона. Ми з Міріам були подругами, як тепер подруги з Фейрою. І ваші предки-королеви уклали Договір. Вони також були моїми подругами. І коли я дивлюся на вас… — Мор загарчала, вищиривши зуби. — Коли дивлюся на вас, я не бачу й сліду тих великих жінок. Ваші предки стидалися б вас. Ви смієтеся з можливості миру? З того, що можна встановити його між нашими народами?
Голос її зірвався, і Азріель непомітно підійшов ще ближче до неї, хоча його обличчя нічого не виражало.
— Є загублений острів у відкритій штормам частині океану. Великий острів, родючий, захищений від часу і прихований від ворогів. Там живуть Міріам і Дрейкон. Зі своїми дітьми. І з обома народами в мирі. Фе і люди, і всі, що між ними, живуть пліч-о-пліч. Цей острів і вони на ньому процвітають вже п’ять століть поспіль, тоді як увесь світ вважає, що вони загинули…
— Мор, — м’яко попередив її Різ.
Секрет, зрозуміла я, секрет, який зберігався протягом цих п’ятисот років. Секрет, що дав поштовх мріям Різа, мріям про його Двір. Земля, де два мрійники знайшли втілення своїх мрій про мир між двома народами. Земля, де не було Стіни. Не було ні залізних талісманів, ні стріл із ясена.
Стара королева й золотоволоса знову обмінялися поглядами.
Старша з палахким поглядом промовила:
— Нам потрібні докази. Якщо ти не такий Вищий Лорд, як про те свідчать чутки, доведи це. — Доведи, що ти такий, як говориш, — чоловік, що прагне миру.