Був лише один спосіб довести це. Показати їм.
Веларіс.
Усе моє тіло здригнулося від жаху перед необхідністю відкрити цей секрет цим… павукам, розповісти правду про це місто-скарб.
Різ звівся на ноги одним плавним рухом. Королеви теж встали. Голос його звучав глухо, коли він сказав:
— Хочете доказів?
Я затримала подих, благаючи, щоб він нічого їм не сказав. Він здригнувся, срібні нитки його туніки відбили сонячне світло.
— То я їх надам. Зачекайте мого листа й поверніться, коли я покличу.
— Ніхто не сміє нам наказувати з’явитися — ні люди, ні безсмертні, — сказала як відрізала золотоволоса королева.
Можливо, тому вони так тягнули з відповіддю на наші листи. Це були їхні ігри у владу.
— Ну то приходьте, коли вам схочеться, — прогарчав Різ так люто, що охоронці вишикувалися, ступивши крок уперед.
Кассіан лише посміхнувся в їхній бік, і ті з них, хто був наймудріший, зблідли.
Різ, лиш злегка нахиливши голову, додав:
— Можливо, тоді ви зрозумієте, яка Книга важлива для обох сторін.
— Ми подумаємо над вашим проханням, тільки коли дістанемо від вас підтвердження. — Старша королева майже виплюнула ці слова.
Я сказала собі, що вона стара й до того ж королівського роду, тому стерти з її обличчя цю глузливу посмішку кулаками геть не в наших інтересах.
— Ця Книга наша й перебувала під нашим захистом п’ятсот років. Ми не віддамо її, не подумавши двічі.
Охоронці оточили їх, ніби ці слова були підготованим і обговореним сигналом. Золотоволоса королева манірно посміхнулася мені і сказала:
— Хай щастить.
І вони зникли. У вітальні раптом стало надто просторо, тихо.
І Елейн, Елейн, зітхнувши, пробурмотіла:
— Сподіваюся, вони всі згорять у пеклі.
Розділ 41
Ми мовчали під час польоту, коли розсіялися у Веларіс, де на нас уже чекала Амрен.
На ній був пожмаканий одяг, а сама вона була бліда як смерть. Я подумала, що їй негайно треба випити якомога більше крові.
Але замість того, щоб зібратися нам у їдальні або у вітальні, Різ пройшов униз холом, тримаючи руки в кишенях, минув кухню і попрямував у садок на задньому дворі.
Решта затрималася у холі, дивлячись йому вслід. Над ним нависло мовчання. Немов затишшя перед бурею.
— Гадаю, все минуло добре, — сказала Амрен.
Кассіан глипнув на неї й пішов за другом.
Сонце й бездощовий день зігріли садок, паростки зелені проклюнулися тут і там на численних клумбах і в горщиках. Різ присів на край фонтана, склавши руки на колінах і дивлячись на вкриту мохом плитку біля своїх ніг.
Ми всі посідали в пофарбовані в білий колір залізні крісла, розставлені в садку. Якби лише люди могли зараз бачити їх — фейрі, що сидять на залізі, — вони повикидали б ті безглузді дрібнички і прикраси. Можливо, навіть Елейн отримала б каблучку, яка не була б виплавлена з ненависті й страху.
— Якщо ти вийшов сюди хандрити, Різе, — озвалася Амрен зі свого місця на невеликій лавці, — то так і скажи й дозволь мені повернутися до роботи.
Фіалкові очі зустрілися з її очима. Холодні, без тіні веселощів.
— Люди хочуть отримати доказ наших добрих намірів. Щоб знати, що нам можна довіряти.
Увага Амрен перемкнулася на мене:
— Фейри було замало?
Я спробувала не дати вразити себе словами. Ні, мене було замало; можливо, я навіть зазнала поразки в ролі емісарки.
— Більш ніж достатньо, — сказав Різ з убивчим спокоєм, і я замислилася, чи не послала йому свої жалюгідні думки через зв’язок.
Я зміцнила свою стіну.
— Вони ідіоти. Ба гірше — перелякані ідіоти. — Різ знову втупився в землю, ніби плити й висохлий мох утворювали візерунок, який бачив лише він.
Кассіан запропонував:
— Ми можемо скинути їх. Утвердити на тронах більш розумних королев. Які прагнули б із нами співпраці.
Різ похитав головою:
— По-перше, надто довго. У нас немає стільки часу.
Я подумала про минулі тижні, витрачені даремно, про те, як Азріель намагався проникнути в їхні Двори. Якщо навіть його тіні і шпигуни не змогли пробити броню магії, я сумніваюся, чи зможе вбивця. Те, як Азріель кивнув Кассіану, багато про що свідчить.
— По-друге, — вів далі Різ, — хто знає, чи вплине це якось на магію, накладену на їхню частину Книги. Її вони повинні віддати добровільно. Можливо, магія на ній досить сильна, щоб розпізнати наші інтриги. Ми тут застрягли з ними.
— Ми спробуємо знову, — сказала Мор. — Дозволь мені поїхати до їхнього палацу й поговорити.