Я зрозуміла, що він хвилюється через мене. І лише через це, лише для того, щоб стерти цей вираз із його обличчя бодай на кілька хвилин, що нам залишалися до того, як ми зіткнемося сам на сам із його страхітливим царством під цією горою, я сказала крізь свист вітру:
— Амрен і Мор розповіли мені, що розмах крил іллірійського воїна може багато розповісти про розмір… деяких інших частин його тіла.
Його погляд зметнувся на мене, а потім опустився на пагорби внизу, що поросли соснами.
— Он як.
Я притислася до нього, намагаючись не думати про сцену, коли побачила його голим тієї ночі. Втім, не так уже й багато я побачила.
— А ще вони сказали, що розмах крил у Азріеля найбільший.
Пустотливий вогник заграв у його прекрасних фіалкових очах, змиваючи геть холодну відстороненість, яка розділяла нас, стираючи напруження з його обличчя. Командир шпигунів зараз був лише темною цяточкою в ясному синьому небі.
— Коли повернемося додому, знайдемо мірну палицю і з’ясуємо це. Як тобі ця ідея?
Я ущипнула його за передпліччя — м’язи були тверді як граніт. Різ подарував мені підступну усмішку, перш ніж ми стали блискавично знижуватися.
Гори, і сніг, і дерева, і стрімке вільне падіння крізь скупчення хмар…
Придушений стогін вихопився в мене з грудей під час цього різкого падіння. Я інстинктивно оповила руками його шию. Його тихий сміх лоскотав мою потилицю.
— Ти готова зіткнутися з темрявою, що оточує мене, і викликати свою власну, готова ступити у смертельну підводну пастку і впритул зійтися з Ткалею, однак невелике вільне падіння — і ти вже кричиш?
— Наступного разу, коли тобі насниться кошмар, я залишу тебе задихатися в ньому, — прошипіла я.
Очі в мене були заплющені й усе тіло напружене, коли він випростав крила, щоб м’яко приземлитися.
— Не думаю, що ти так вчиниш, — проспівав він, — тобі надто подобається милуватися моїм оголеним тілом.
— Дурень.
Його сміх лунав біля мого вуха. Я міцніше стулила повіки, вітер ревів навколо нас, ніби дикий звір. Я влаштувалася зручніше й дужче притулилася до Різа. Пальці мої легенько торкнулися одного крила, м’якого і прохолодного, ніби шовк, але, коли воно туго натягнуте, твердого, мов камінь.
Зачаровує. Я знову потягнулася й наважилася провести кінчиком пальця з внутрішнього боку крила.
Різ здригнувся, і тихий стогін торкнувся моїх вух.
— Це, — сказав він глухо, — пробуджує в мені надто багато почуттів.
Я відсмикнула руку й відсторонилася, щоб поглянути йому в обличчя. Через пориви вітру мені довелося прискіпливіше вдивлятися, і волосся моє розліталося вусібіч. І що я побачила? Його погляд був зосереджений на горах навколо нас.
— Боїшся лоскоту?
Він ковзнув поглядом по мені, а потім знову перемкнувся на безмежний сніг і ялини вздовж пагорбів.
— Це схоже ось на що, — промуркотів Різ, схиляючись до мене так низько, що його губи торкнулися мочки мого вуха, а легкий подих — моєї шиї.
Спина в мене інстинктивно вигнулась, я скинула голову й слухняно підставила шию пестощам.
— О-о, — ледве видихнула я й відчула, як він усміхнувся — його губи були біля мого вуха — і відсторонився.
— Якщо хочеш привернути увагу іллірійця, краще вже схопи його за яйця. Ми натреновані за всяку ціну захищати свої крила. Якщо доторкнутися до крил іллірійця без дозволу, багато хто з них спочатку атакуватиме, а тоді вже розбиратиметься, що до чого.
— А під час сексу? — запитання вихопилося в мене геть несподівано.
Обличчя Різа виражало здивування й котячий захват, попри те що могло здатися, ніби він пильно вивчає гори довкола нас.
— Під час сексу іллірієць може досягти розрядки від одного лише дотику до його крил у потрібному місці.
Моя кров загула. Ми ступили на небезпечну територію, більш небезпечну, ніж падіння вниз.
— Ти переконався в цьому на власному досвіді?
Його очі роздягали мене.
— Я ніколи нікому не дозволяв побачити мої крила під час сексу. Це робить мене надто уразливим, що мені не надто подобається.
— Як прикро, — сказала я, занадто невимушено розглядаючи величну гору, що з’явилася на обрії й підносилася над іншими. І на самій її вершині я помітила палац із місячного каменю в сяйві променів.
— Чому це? — обережно, з підозрою спитав Різ.
Я скинула бровою і, ледве стримуючи усмішку, промуркотіла:
— Готова посперечатися, що ти можеш прийняти вельми цікаві позиції із цими крилами.
Різ розреготався й торкнувся кінчиком носа мого вуха. Я відчула, що він відкрив рот, щоб прошепотіти щось, аж раптом… Щось темне, швидке і прудке ледь не зачепило нас. Різ вилаявся і спікірував униз. Нас атакували знову і знову.