І я зрозуміла, що це були не звичайні стріли, коли Різ, ухилившись, зумів схопити одну з них. Інші стріли відскочили, не зачепивши нас, від невидимого щита, яким він миттєво нас оточив.
Різ оглянув стрілу у своїй руці і з шипінням відкинув її. Стріли з ясена. Ті, що вбивають безсмертних фейрі.
І позаяк тепер я теж була однією з них…
Прудкіше за вітер, прудкіше за саму смерть Різ метнувся до землі. Летів, а не розсіювався, щоб розгледіти, де ховаються наші вороги, не хотів втратити їх слід. Вітер бив мене по обличчю, оглушливо ревів у вухах і, ніби кігтями, рвав волосся.
Азріель і Кассіан уже мчали до нас. Навколо обох мерехтіли напівпрозорі щити, синій і червоний — стріли відскакували від них. Прекрасна робота їхніх Сифонів.
Потік стріл, що летіли в нас із соснового лісу, нараз припинився.
Різ із силою вдарився об твердь, приземлившись, і сніг широким віялом розлетівся навколо нас. Смертельний гнів спотворив його обличчя, такого гніву я не бачила від того останнього пам’ятного дня при дворі Амаранти. Я відчула цей гнів поруч із собою, відчула, що ним просякнуте саме повітря й та галявинка, на якій ми зараз стояли.
Азріель і Кассіан за мить приземлилися поруч із нами, кольорові щити стиснулися, знову перетворюючись на Сифони. Усі троє здавалися втіленням потужності самої природи, тут, серед стародавніх дерев. Різенд не глянув на мене, коли віддавав наказ Кассіану:
— Віднеси її до палацу й залишайся там, доки я не повернуся. Езе, ти зі мною.
Кассіан ступив крок до мене, проте я ухилилася.
— Ні.
— Що? — мало не загарчав Різ, слова застрягали йому в горлі.
— Візьми мене із собою, — відповіла я. — Не хочу в цей палац із місячного каменю, не хочу ходити в ньому з кутка в куток і заламувати руки в тривожному очікуванні.
Кассіан і Азріель мудро промовчали. І Різенд, благослови його Мати, лише склав крила і схрестив на грудях руки — чекав на мої аргументи.
— Я знаю, що таке стріли з ясена, — сказала я, задихаючись, — я зможу зрозуміти, де їх виготовлено. І розпізнаю, чи вони побували в руках когось із Вищих Лордів. — І чи їх послав Тарквен. — Я зможу розпізнати їх запах у повітрі й на землі не гірше за будь-кого з вас… За винятком Азріеля, напевно, тож ти й Кассіан ведіть пошук із повітря, а я полюватиму на землі з Азріелем.
Я чекала, що Різ урве мою промову й накаже мене замовкнути.
Лють, що витала в морозному повітрі галявини, змінилася на крижаний, занадто спокійний гнів. Але Різ наказав:
— Кассіане, треба організувати повітряні патрулі на морських кордонах, колами на відстані у дві милі, від самого Гайберну й до наших земель. Постав патрулі з піхотинців на всіх гірських перевалах уздовж південного кордону й переконайся, що сигнальні вогні на всіх гірських піках у повній бойовій готовності. Ми не можемо сподіватися на магію.
Він повернувся до Азріеля:
— Коли закінчиш, попередь своїх шпигунів, що, можливо, вони розкриті, й підготуй для них безпечний відхід. Відправ інших на їхнє місце. Ми триматимемо все в секреті. Нікому при цьому Дворі не розповідати про те, що тут щойно трапилося. Якщо спитають, скажи, що проводилося навчальне тренування.
Ми не могли показати слабкість нікому, навіть підданим.
Нарешті він подивився на мене:
— За годину нам треба бути при дворі. Зроби так, щоб ми не марнували часу.
Ми шукали скрізь, але стріли впали і зникли, нападники забрали їх — і ні тіні, ні вітер нічого не розповіли Азріелю, ніби наші вороги були приховані навіть від них.
Уже вдруге ворог знав достеменно, де перебуваємо я і Різ.
Мор знайшла мене й Азріеля через двадцять хвилин, і вона хотіла знати, що, в дідька, тут сталося. Ми коротко розповіли їй про подію, і вона зникла знову, щоб наплести у дворі якусь переконливу історію для своєї жахливої сім’ї, аби ні в кого не виникло підозр з приводу нашої затримки.
Однак за годину пошуків ми так і не натрапили на слід. І довше затримуватися нам було не можна. Двір Жахіть був розташований за масивними воротами, виточеними в товщі скель, і просто від входу гора здіймалася так високо, що я не могла розгледіти палац на її вершині. Лише сніг і камінь, а ще високо в небі кружляли птахи. Зовні нікого не було: жодних поселень, жодних ознак життя. Нічого, що вказувало б на те, що за цими воротами розкинулося ціле місто.
Утім, я не дозволила ані цікавості, ані хвилюванню позначитися на мені, коли входила всередину разом із Мор. Різенд, Кассіан і Азріель з’являться за хвилину.