— Ідіть розважайтеся, — промовив він присутнім.
Усі слухняно розсіялися залою, а в дальньому кутку зазвучала музика.
— Кейре, — покликав Різ, і його голос розітнув залу, ніби блискавка темну ніч.
Одне це слово, і батько Мор заквапився до підніжжя трону. Кейр знову схилив коліно, хоча його обличчя виражало холодну неприязнь, коли він подивився на Різа, потім на мене і кинув швидкий погляд на Мор та обох іллірійців. Кассіан повільно кивнув йому, ніби нагадував, що пам’ятає й ніколи не забуде, що зробив зі своєю власною дочкою намісник Кам’яного міста.
Це перед Азріелем Кейр зіщулився в страху. Побачивши Того, хто говорить правду.
Я раптом усвідомила, що одного разу Азріель використає цей клинок проти батька Мор. І розділятиме того на шматочки дуже, дуже повільно.
— Звітуй, — сказав Різ, кісточками пальців пестячи мої ребра.
Кассіана, Мор і Азріеля він відпустив, і ті розсіялися в натовпі. За одну мить Азріель розчинився в тінях і зник. Кейр навіть не озирнувся.
Поруч із Різом у Кейра був вигляд похмурого хлопчика. Але я знала, що батько Мор уже далеко не юнак. І, судячи з усього, Намісник прагнув влади.
А Різ був втіленням влади.
— Ласкаво просимо, мілорде, — промовив Кейр глибоким м’яким голосом. — Раді вітати і вашу… гостю.
Рука Різа завмерла на моєму стегні, коли він повернув голову, щоб подивитися на мене.
— Вона просто чарівна, чи не так?
— Справді чарівна, — погодився Кейр, опускаючи очі. — У нас небагато новин, мілорде. Все тихо від вашого останнього візиту.
— І що, навіть карати нікого? — Кіт, який грається з мишею.
— Ні. Хіба що ви бажаєте, щоб я когось із присутніх… мілорде.
Різ клацнув язиком.
— Прикро. — Він знову оглянув мене, потім схилився і прикусив мочку мого вуха.
І будь я неладна, але я ще сильніше вигнула спину, відчуваючи, як він стиснув зуби й водночас довгим рухом свого великого пальця провів по ніжній, чутливій шкірі мого стегна, що дало мені відчуття неймовірної насолоди.
Моє тіло ослабло, напружилося, а дихання… Котел мене забирай ще раз! Запах Різенда, цитрус і море, міць, яку він випромінює… Моє дихання збилося…
Я знала, що він помітив, відчув цю зміну в мені.
Його пальці завмерли на моєму стегні.
Кейр почав перелічувати імена придворних, яких я не знала, нудні повідомлення про шлюби й союзи, криваві чвари. Різ дозволив йому говорити.
Його великий палець знову торкнувся мене, цього разу вкупі із вказівним.
Приглушене гудіння наповнювало мої вуха, і в цьому звукові тонуло все, крім дотику до мого стегна з внутрішнього боку. Музика в залі пульсувала, древня і дика, і люди притискалися одне до одного, танцюючи під неї.
Не відводячи очей від намісника, Різ невизначено кивав йому час від часу. Його пальці й далі пестили мої стегна, повільно, впевнено, поступово піднімаючись дедалі вище.
Усі дивилися на нас. Вони їли й пили, танцювали по колу, але не відводили від нас очей. Я сиділа в нього на колінах — особиста іграшка, — і кожен його рух, кожен прояв ласки всі вони бачили… А я почувалася так, ніби ми тут одні.
Кейр показав витрати й рахунки на управління Двором, і Різ знову кивнув йому. Цього разу я відчула, як його ніс зачепив чутливу шкіру між шиєю і плечем, і ось ту саму легку ласку повторили його губи.
Мої груди напружилися, обважніли, налилися бажанням — бажанням, яке зараз розлилося в самому центрі мого тіла. Жар залив мені обличчя, запалав у крові.
І нарешті, ніби його самоконтроль раптово зірвався з повідця, Кейр сказав:
— Я чув розмови і не міг повірити. — Він уперся поглядом у мої груди, що проглядали крізь смужки сукні, потім перевів на мої ноги, розставлені вже трохи ширше, ніж кілька хвилин тому, і руку Різа, що лежала на небезпечній території мого тіла. — Але, схоже, це правда: у любаски Темліна тепер новий господар.
— Ти б бачив, як вона хоче мене, — пробурмотів Різ, носом торкнувшись моєї шиї.
— Гадаю, ви привели її, щоб зробити заяву, — сказав Кейр, склавши руки за спиною.
— Хай би що я робив — це вже заява, — сказав Різ.
— Ну звісно. Ось цю заяву, судячи з усього, тобі подобається обряджати в павутиння й корону.
Рука Різа завмерла, і я випросталася через огиду в тоні Кейра. Голосом, зовсім не схожим на мій, я сказала:
— Мабуть, я посаджу тебе на повідець.
Схвалення Різа торкнулося моєї ментальної стіни, рука на моїх ребрах знову виписувала ледачі кола.
— Вона любить погратися, — мрійливо сказав він, губами торкнувшись мого плеча. А потім повернув голову до Намісника: — Принеси їй вина.