Наказ без тіні ввічливості.
Кейр напружився, проте пішов його виконувати.
Різ не міг вийти з образу і зняти маску, але невагомий поцілунок під моїм вушком сказав мені досить. Вибачення і подяка… і ще одне вибачення. Ситуація подобалася йому не більше, ніж мені. Однак для досягнення нашої мети, щоб виграти час для Азріеля, він був готовий продовжувати. І я теж.
Відчуваючи його руки під своїми грудьми й поміж моїх ніг, я замислювалася, чи є така частина себе, яку Різ не віддав би. Замислювалася, чи… чи не були зарозумілість і хвастощі просто маскою чоловіка, який вважає, що насправді він нічого не вартий.
У залі зазвучала інша пісня, що лилася, мов мед, а по тому — ніби стрімкий вітер, і уривчастий, нестримний ритм барабанів створював її гармонію.
Я повернулася, вдивляючись в обличчя Різа. Не було тепла в цих очах, нічого від того друга, яким він мені став. Я відкрила уявний щит, щоб впустити його.
— Що? — прозвучав його голос у мене в голові.
Я перейшла крізь наш зв’язок на інший бік, ласкаво торкнулася стіни з чорного адаманту. Утворилася крихітна щілинка… лише для мене. І я сказала крізь неї:
— Ти хороший, Різе. Ти добрий. Ця маска не лякає мене. Я бачу тебе під нею.
Він міцніше стиснув мене в обіймах, утримуючи мій погляд, а потім нахилився й поцілував мене в щоку. Це було достатньою відповіддю, і це дозволило мені забути про правила і стриманість.
Я притулилася до нього ще трохи ближче, розвівши коліна ширше.
— Чому ти зупинився? — запитала я його подумки.
Я відчула вібрацію його ледь чутного гарчання. Його руки знову пестили мене, підкоряючись ритму музики, піднімаючись дедалі вище, його великий палець ось-ось торкнеться нижньої частини моїх грудей.
Я закинула голову на його плече і відпустила ту частину мене, що чула, як усі навколо шепотіли: хвойда, хвойда, хвойда…
Ту частину мене, що вторила їм: зрадниця, брехуха, хвойда…
І — я просто була.
Була цією музикою, барабанами й чимось диким, темним у руках Вищого Лорда.
Очі його затуманилися, проте не силою, не люттю. Чимось розпеченим упереміш із блискучою темрявою, що вибухала і у мене в голові.
Я провела рукою по його стегну, відчуваючи там приховану силу воїна. Провела ще раз, повільно, плавно торкаючись, щоб відчути його.
Я відчула нестерпний жар, ніби ось-ось спалахну, як факел. Я була готова спалахнути просто тут, перед усіма.
— Спокійно, — сказав він із диявольським захопленням крізь отвір у моїй ментальній стіні. — Якщо ти перетворишся на живий палаючий факел, у бідолахи Кейра станеться напад. І ти зіпсуєш усім веселощі.
Вогонь міг показати їм усім, що я не була нормальна, як усі… І Кейр, без сумніву, про це розповість своїм без-п’яти-хвилин-союзникам у Дворі Осені. Або це зробить будь-хто інший із цих монстрів.
Різ пересунув стегна і на мить притиснув до себе так міцно, що для мене втратили значення і Кейр, і Двір Осені, і Азріель, який зараз намагався розшукати й викрасти кулю.
Мені було так холодно, так самотньо вже дуже давно, і моє тіло благало цієї близькості, тремтіло від радості дотиків і обіймів, від радості відчувати себе живою.
Рука Різа, що лежала на моїй талії, ковзнула по моєму животу, чіпляючись за пояс на моїх стегнах. Я опустила голову на його плече, біля його шиї, і глянула на натовп, що дивився на нас, на всі ті точки, де Різ і я торкалися одне одного, жадібно ловлячи кожен наш жест, і жадаючи ще, ще, ще.
Зрештою, коли моя кров почала закипати, а кісточки пальців Різа ковзали по нижній частині моїх грудей, я подивилася туди, де — я знала це напевне — стояв Кейр, розглядаючи нас з келихом вина в руках, про який він геть забув.
Ми обоє подивилися на нього.
Намісник розглядав нас без тіні збентеження, спершись на стіну. Не знаючи, чи можна перервати нас. Наполовину переляканий, не наважуючись це зробити. Це ми його відволікали. Ми були фокусом, що відвертав увагу, поки Азріель шукав кулю.
Я знала, що Різ досі утримує погляд Кейра, проводячи кінчиком язика по моїй шиї.
Я вигнула спину, очі млосно прикриті, а дихання збилося. Я горіла, просто палала…
— Гадаю, він відчуває таку відразу, що віддав би мені кулю зі своєї волі, тільки б ми звідси забралися, — сказав голос Різа у мене в голові, а друга його рука рушила в небезпечному напрямку до мого центру. Але в мені наростало таке нестерпне бажання, і під сукнею на мені більше нічого не було, тож ніщо не могло б приховати доказ мого бажання і рух його руки, якщо він перемістить її бодай трохи вище…