А сукня, в яку мене одягли…
Я ніколи в житті не носила нічого подібного й сумнівалася, що колись надягну таке знову.
Зшита з найдрібніших світло-блакитних коштовних каменів, які здавалися майже білими, сукня облягала моє тіло і шлейфом спадала донизу, немов водоспад зоряного світла. Довгі рукави також облягали руки й закінчувалися манжетами з діамантів. Неглибокий виріз на шиї оголював ключиці, але скромність крою компенсувалася тим, що сукня підкреслювала фігуру в місцях, які жінці хотілося б підкреслити. Волосся було зібране за допомогою двох гребінців зі срібла й діамантів. Вони перехоплювали пасма, прибираючи їх із чола, але даючи змогу вільно спадати на плечі. Стоячи одна перед дзеркалом у тиші своєї кімнати, я подумала, що цієї миті схожа на падучу зірку.
Присутності Різа в будинку не відчувалося. Тоді, набравшись сміливості, я піднялася на дах.
Моя сукня шелестіла й побрязкувала, поки я йшла темним приміщенням. Більшість світильників погасили, інші ледве жевріли.
Усе місто пригасило вогні.
На даху я побачила крилату мускулисту постать, і моє серце тьохнуло.
Але потім чоловік повернувся, і я відчула його запах.
— Мені слід було дозволити Нуалі й Керрідвен причепурити і мене, — тихо присвиснув Кассіан.
Я не знала, усміхнутися мені чи скорчити йому гримасу.
— У тебе й без того чудовий вигляд.
Сьогодні на ньому не було бойових обладунків — проста чорна туніка з глибоким вирізом, що вигідно підкреслювала його треноване тіло воїна. Чорне волосся зачесане й пригладжене, і навіть крила чистіші, ніж завжди.
Кассіан витягнув уперед руки. Його Сифони були на місці — металева, без пальців, рукавичка виглядала з-під рукавів його туніки.
— Готова?
Кассіан був мені компанією останні два дні, щоранку тренуючи мене. Поки він демонстрував особливості використання іллірійського клинка — переважно як ним когось випатрати, — ми теревенили про се, про те: наші однаково жалюгідні спогади з дитячого життя, полювання, їжу… Про що завгодно, лише не про Різенда.
Тільки раз Кассіан між іншим згадав, що Різ надовго засів у Будинку Вітру. Але він помітив, як змінився вираз мого обличчя, і не став розвивати цю тему.
Зараз він усміхався мені.
— Ти напевно дуже поважчала в усіх цих коштовностях та бісері. Сподіваюся, що ти тренувалася розсіюватися. Бо що, коли раптом я тебе впущу?
— Дуже смішно. — Я дозволила йому підхопити мене на руки, і ми злетіли в небо.
Розсіювання досі не давалося мені, але я раптом зрозуміла, що хотіла б, щоб у мене були крила. Величні, могутні крила — тоді я могла б літати, як вони, могла б побачити світ і все, що в ньому є.
Запізнілі мерехтливі вогники внизу під нами згасли. На небі не було місяця, не чутно було музики, яка наповнює вулиці. Тиша — мовчазне очікування чогось.
Кассіан високо летів в умиротвореній темряві туди, де вдалині нечітко вимальовувався Дім Вітру. Я змогла розрізнити групи людей, що зібралися на численних балконах і верандах, лише за слабким мерехтінням зоряного світла на їх волоссі, а потім за дзвоном склянок і тихою розмовою, коли ми наблизилися.
Кассіан опустив мене на багатолюдній веранді недалеко від обідньої зали, і лише кілька гуляк байдуже поглянули на нас. Чаші з фейським світлом, що слабко мерехтіли в Будинку Вітру, висвітлювали заставлені різноманітною їжею столи й нескінченні ряди зелених пляшок ігристого вина на ньому. Кассіан пішов і невдовзі повернувся з келихом вина для мене. Жодних ознак присутності Різенда.
Може, він уникатиме мене весь вечір?
Хтось прокричав ім’я Кассіана з нижньої веранди, і він поплескав мене по плечу й зістрибнув униз. Високий чоловік з обличчям, схованим у тіні, привітав Кассіана, стиснувши його передпліччя — білі зуби сяйнули в темряві. Азріель уже стояв поруч із незнайомцем, його крила були щільно притиснуті, щоб ніхто з гуляк їх випадково не зачепив. Він, Кассіан і Мор сьогодні весь день були тихі — із цілком зрозумілих причин. Я пошукала очима інших моїх…
Друзів.
Це слово прозвучало у мене в голові. Чи справді вони ними були?
Амрен я ніде не узріла, проте угледіла золоте волосся Мор тієї самої миті, коли й вона звернула на мене увагу. Крім того, Азріель безсоромно роздивлявся її пишні форми ззаду. Кассіан і незнайомець уже надто завзято спілкувалися й не помічали, з яким захопленням споглядає Мор головний шпигун. Через хижий вираз його обличчя у мене скрутило шлунок.
Я пригадала, як це було — піддатися йому. Як близько я була минулої ночі.
— Залишається не так багато, — сказала Мор.