— До чого?
Ніхто так і не розповів мені, що вони очікують, — не хотіли зіпсувати сюрприз від Зорепаду.
— До веселощів.
Я подивилася на свято, що вирувало довкола нас.
— Хіба це не весело?
Мор вигнула брову.
— Взагалі-то, всім байдуже щодо цієї частини свята. Тільки-но все почнеться — і ти все зрозумієш. — Вона пригубила ігристого вина. — Ось ця сукня! Тобі пощастило, що Амрен ховається на своєму маленькому горищі, інакше вона напевно зняла б із тебе. Марнолюбний дракон.
— Вона не зробить перерву у своїй розшифровці?
— І так, і ні. Вона стверджує, що Зорепад якимось чином непокоїть її, виводить із рівноваги. Хто знає? Вона могла це вигадувати, щоб вирізнитися з-поміж усіх.
Навіть коли вона вимовляла ці слова, її голос звучав напружено і немов звіддалік. Я тихо спитала:
— Ти готова до… завтра?
Завтра ми повинні були залишити Веларіс, і ніхто не мав знати маршруту нашого пересування в цьому районі. За скупою інформацією, яку я отримала від Азріеля вранці за сніданком, Мор поїде у Двір Жахіть, щоб дізнатися, як просувається одужання її батька.
Напевно, це не найкраще місце, щоб обговорювати наші плани, але Мор лише сумно усміхнулася.
— У мене немає вибору, крім як бути готовою. Я піду разом з вами в табір, а пізніше рушу далі.
— Кассіан буде щасливий, — сказала я.
Навіть попри те, що Азріель був єдиний, хто докладав усіх зусиль, щоб не витріщатися на неї.
— Можливо, — пирхнула Мор.
Я скинула бровою:
— Отже, ви двоє…
Мор знову сумно усміхнулася.
— Одного разу було. Навіть це не зовсім так. Мені було сімнадцять, йому не набагато більше.
Отоді все це і сталося.
Але коли вона зітхнула, на її обличчі не було смутку.
— Котел, це було так давно! Я гостювала в Різа протягом двох тижнів, а він тренувався у військовому таборі. Кассіан, Азріель і я потоваришували. Одного разу вночі Різ та його мама були змушені повернутися до Двору Ночі, і Азріель вирушив з ними, тож Кассіан і я залишилися вдвох. І тієї ночі, слово по слову… мені захотілося, щоб Кассіан став тим, хто зробить зі мною це. Мені хотілося мати право вибору.
Утретє вона знизала плечима. Я замислилася, чи мріяв Азріель колись бути на місці того, кого вона тоді вибрала. Чи зізнавався він колись у цьому Мор або Різу. Чи злився він, що був відсутній тієї ночі, коли Мор не подумала про нього.
— Різ повернувся наступного ранку, і, коли дізнався про те, що сталося… — Вона тихо розсміялася. — Ми намагаємося уникати розмов про той інцидент. Він і Кассіан… Ніколи більше не бачила, щоб вони так несамовито билися. Сподіваюся, і не побачу. Я знаю, що Різа дратувала не так моя втрата цнотливості, як небезпека, на яку я себе наразила. Азріель лютував іще більше, хоча він і поступився Різу правом дати Кассіанові прочухана. Вони знали, що зробить моя сім’я за принизливий для мене зв’язок із неправонародженим нижчим фейрі. І вони мали рацію.
Вона легко торкнулася свого живота, немов відчувши цвях, яким вони прокололи його.
— Тому ти й Касcіан, — сказала я, бажаючи облишити цю тему, уникнути темряви, — ви ніколи не були разом після цього?
— Ні, — сказала Мор і тихо засміялася. — Тієї ночі я була відчайдушна й нерозсудлива. Я обрала його не лише за його доброту, а ще й тому, що хотіла, щоб мій перший раз був з одним із легендарних іллірійських воїнів. Направду я хотіла лягти з найвидатнішим із іллірійських воїнів. І лише однісінький раз поглянувши на Кассіана, я твердо знала, що це він і є. Після того як я отримала що хотіла, після… всього мені не хотілося, щоб це стало причиною розбрату між ним і Різендом або навіть Езом, тому… більше ніколи.
— І після того ти ні з ким не була?
Навіть зі Співцем тіней, який намагався не дивитися на неї з тугою на обличчі…
— У мене були коханці, — сказала Мор. — Вони мені набридли. І в Кассіана були, тож не звертай уваги на цей тужливий вираз обличчя й відкинь стереотипи про невзаємне нещасливе кохання. Він просто хоче того, чого не матиме ніколи, і від початку віків його дратує те, що я так різко все забула й пішла, не обертаючись.
— О, ти навіть не уявляєш, як це його дратує, — сказав Різенд позаду мене.
Я підскочила, але він обійшов мене і став навпроти, склавши руки на грудях.
— Знову схожа на жінку.
— А ти знаєш, як підлещуватися до жінки, — сказала Мор і пішла привітатися зі знайомим, якого помітила в натовпі.
Я намагалася не дивитися на Різа. Він був одягнений у чорну туніку, недбало розстебнуту на кілька ґудзиків зверху так, що біла сорочка під низом — також розстебнута біля шиї — оголювала татуювання в нього на грудях. Намагалася не дивитися, але марно.