— Маєш намір ігнорувати мене й далі? — запитала я прохолодним тоном.
— Я зараз тут, адже так? Не хотілося б, щоб ти назвала мене противним боягузом знову.
Я розтулила рота, але відчула, що на язику крутяться лише всі непотрібні слова. Тому стулила його і стала шукати очима Азріеля, або Кассіана, або будь-кого іншого, хто міг би натомість поговорити зі мною. Підійти до незнайомця мені здалося вдалою ідеєю, але Різ сказав трохи хрипко:
— Я не карав тебе. Мені просто… потрібен був час.
Мені не хотілося вести цю розмову — тут, де навколо було повно слухачів, умисних чи ні. Тому я махнула рукою в бік гостей, які зібралися на свято, і запитала:
— Чи не міг би ти бути такий ласкавий і пояснити мені, на честь чого тут це… збіговисько?
Різенд відступив на крок, голосно втягнувши повітря, і прошепотів мені на вухо:
— Поглянь угору.
Коли я подивилася вгору, натовп замовкнув.
— Не скажеш промову для твоїх гостей? — пробурмотіла я.
Невимушено. Я так хотіла, щоб між нами знову все було невимушено.
— Сьогоднішній вечір не на мою честь, хоча мою присутність цінують і помічають, — сказав він. — Сьогоднішній вечір — заради цього.
І коли він сказав це…
Зірка обігнула небо, яскравіша і ближча, ніж будь-яка з тих, що я колись бачила. Натовп і містяни внизу вітально зааплодували, коли вона пролетіла просто над їхніми головами, і, щойно вона зникла за обрієм, одним духом вихилили свої келихи.
Я швидко підійшла до Різенда й так само хутко відійшла вбік, подалі від його жару, сили й запаху. У Дворі Жахіть усе почалося з такої самої невинної розваги.
Ще одна зірка перетнула небо, кружляючи і звиваючись навколо самої себе, немов тішилася своєю блискучою красою. За нею впала інша, і ще одна, а потім скупчення їх спалахнуло за обрієм, немов тисячі лучників випустили стріли зі своїх могутніх луків.
Це був зорепад, що заповнював усе білим і блакитним світлом. Зірки були немов живі феєрверки, і я заклякла, не в змозі дихати, спостерігаючи, як вони падають, падають, падають…
Я ніколи не бачила такого неймовірно прекрасного видовища.
І тієї миті, коли небо вщерть заповнилося зірками, вони стали швидко обертатися, танцювати й розтікатися по всьому світі, полилася музика.
Усі присутні на святі теж почали танцювати. В усіх куточках палацу відчувалося свято. Гості погойдувалися в танці, хтось тримався за руки, кружляючи, кружляючи, кружляючи під звуки барабанів, струн, блискучих арф. Вони не тупцювали ніяково на місці, не купчилися, як у Дворі Жахіть, а… танцювали радісно, спокійно. В ім’я любові до музики, руху й життя.
Я залишалася на певній відстані від Різенда, опинившись між танцівниками на веранді з піднесеними вгору руками і потоком зірок, який ставав дедалі ближче, поки не наблизився так, що я могла б доторкнутися до них, якби подалася вперед.
Там були Мор і Азріель… І Кассіан. Вони танцювали разом, голова Мор була скинута назустріч небу, руки піднесені вгору, зоряне світло мерехтіло на її невинно-білій сукні. Вона танцювала так, немов сьогодні її останній вечір, рухаючись між Азріелем і Кассіаном, немов вони троє були одним цілим, однією істотою.
Я обернулася — Різ спостерігав, його обличчя було спокійне. Сумне.
Розлучений з ними на п’ятдесят років і возз’єднаний — лише для того, щоб розлучитися знову так скоро для битви за їхню свободу.
Різ зловив мій погляд і сказав:
— Ходімо. Є місце, де зірки видно краще. І де тихіше.
Він простягнув мені руку.
Очі його повнилися сумом. Годі було уявити, який тягар ніс він на собі. Мені було боляче спостерігати за ним, так само як і за трійкою моїх друзів. Їхній стан передавався й мені. Ті троє танцювали так, немов іншого разу може й не статися.
Різ привів мене на невеликий балкончик, який виступав з верхнього поверху Дому Вітру. На верандах нижче досі грала музика, люди танцювали. А вгорі кружляли в беззвучному танці сотні, якщо не тисячі зірок.
Біля огорожі стояло кілька лавочок. Я сіла на одну з них і поглянула вниз. Мене налякав стрімкий гірський схил, що спускався в темряву. Я поквапилася встати й відійшла подалі.
— Ти ж знаєш: якщо впадеш, я встигну підхопити тебе раніше, ніж вдаришся об землю, — усміхнувся Різ.
— Але не раніше, ніж я опинюся на межі смерті?
— Можливо.
Я сперлася на огорожу. Зірки проносилися на відстані витягнутої руки.