Він обійшов мене, прямуючи в бік балконного поруччя, але недостатньо швидко, щоб уникнути зірки, яка влетіла йому в обличчя. Різ, лайнувшись, відскочив. Я засміялася. Звук був трохи різкий. Не смішок, не пирхання, а дзвінкий сміх.
Я сміялася і не могла зупинитися. Різ повільно опустив руки. Вся ліва частина його обличчя була позначена падучою зіркою. Це було схоже на бойове розмалювання. Тепер зрозуміло, чому він не хотів, щоб я витирала сліди зірки на собі.
Різ вивчав свої руки, вкриті зоряним пилом, і я ступила крок до нього назустріч, дивлячись на те сяяння і мінливість фарби.
Він застиг, коли я взяла його за руку й почала виводити зірку з тильного боку, граючи зі світлом і тінями, поки вона не стала схожа на одну з тих, що врізалися в нас.
Його пальці міцніше стиснули мої, і я звела на нього погляд. Він усміхався мені. І, стоячи переді мною з мерехтливим пилом на обличчі, геть не був схожий на Вищого Лорда. Я посміхнулася у відповідь на його рукостискання.
Я ніколи до нього не усміхалася. Ніде. І не сміялася. У Підгір’ї мені взагалі було не до сміху. А потім…
Цей чоловік переді мною… мій друг.
— Усміхнися ще раз, — прошепотів він.
За все, що він для мене зробив, я нічого не дала йому навзамін. Навіть щойно… коли намалювала зірку. Нехай вона буде для нього.
Я намалювала ще одну.
І знову усміхнулася, широко й відкрито.
— Ти неймовірна, — видихнув він.
Між нашими тілами, між нашими переплетеними руками відчувалося таке напруження, така близькість, проте я сказала:
— Ти заборгував мені дві думки — від того дня, коли я вперше прийшла сюди. Скажи мені, про що ти зараз думаєш.
Різ потер шию.
— Ти хочеш знати, чому я не розмовляв і не бачився з тобою? Тому що був упевнений, що ти проженеш мене стусанами. Я просто… — Він провів рукою по волоссю і засміявся: — Гадав, що сховатися — це саме те, що треба.
— Хто б міг подумати, що Вищий Лорд Двору Ночі може злякатися донедавна безграмотної дівчини? — кокетливо спитала я.
Він усміхнувся, злегка штовхнувши мене ліктем.
— Це одна, — підсумувала я. — Лишається ще одна.
Його погляд опустився на мої уста.
— Я хотів би забрати назад той наш поцілунок у Підгір’ї.
Я іноді забувала про той поцілунок — він зробив це, щоб приховати від Амаранти правду про те, що Темлін і я були разом у темному коридорі, в обіймах одне одного. Поцілунок Різенда був грубий, вимогливий, але ж…
— Навіщо?
Його погляд зупинився на моїй розмальованій руці.
— Тому що він не був приємний тобі. Я був злий і ревнував — знав, що ти зненавиділа мене.
Небезпечна територія, попередила себе я.
Ні. Це в мені озивалися колишні страхи. Це була правда. Правда й довіра. Ніколи ні з ким я не була до кінця правдива. І довірлива також.
Я не знала, що зараз бачив Різ у мене на обличчі. Напевно, на наших обличчях були голод, туга й подив.
Я зітхнула. Потім провела доріжку в зоряному пилу на його сильній руці. Здається, Різ перестав дихати.
— Хочеш… потанцювати зі мною? — прошепотіла я.
Він витримав досить довгу паузу, тож я звела до нього голову, вивчаючи його обличчя. Його очі сяяли.
— Ти хочеш танцювати? — хрипко спитав він.
Його пальці переплелися навколо моїх.
Я кивнула в бік нижнього дворика:
— Там, унизу, разом з ними.
Там, куди вабила музика, куди вабило життя. Де він провів би ніч із друзями і де я теж хотіла її провести. Навіть у компанії незнайомих людей.
Я була не проти вийти з тіні й навіть залишатися в ній, поки він був поруч зі мною. Мій друг, який зазнав такої небезпеки, який боровся за мене, коли ніхто не наважився цього зробити. Навіть я.
— Звісно, я потанцюю з тобою, — сказав Різ. Голос у нього був хрипкий від хвилювання. — Усю ніч, якщо хочеш.
— Навіть якщо наступлю тобі на ногу?
— Навіть тоді.
Він легко торкнувся губами моєї гарячої щоки. Я заплющила очі й відчула поцілунок, почуття, що його він викликав у мене, — голод, напевно здатний знищити всю Прифію. Мені здалося, що світ розколовся на частини, а зірки падали, падали й падали дощем.
Різ відсторонився. На губах у нього сяяв зоряний пил. Я дивилася на нього, не в змозі дихнути. Він усміхався. Таку усмішку навряд чи хтось бачив. Усмішку верховного правителя, готового пожертвувати всім заради своїх підданих, заради Двору Ночі.
— Фейро, я дуже радий, що зустрів тебе, — тихо сказав він.
У мене забриніли сльози на очах.