Розділ 45
У далеких північних горах, де стояв іллірійський військовий табір, ще тривала зима. Весна лише несміливо нагадувала про себе.
Мор розсіяла мене саме туди. Різенд і Кассіан діставалися самотужки.
Ми всі разом танцювали в ніч Зорепаду. І я ніколи не бачила Різа таким щасливим: він сміявся з Азріелем, пив із Мор, жартував із Кассіаном. Я танцювала з усіма, а коли почало розвиднюватися, коли музика зазвучала м’якше й ніби налилася медом, я дозволила Різу взяти мене в обійми, і ми повільно танцювали, поки всі не розійшлися, поки Мор не задрімала на кушетці в їдальні. Поки над Веларісом не розгорілася зоря нового дня.
Тоді ми з Різом полетіли в міський будинок крізь рожеві, пурпурні й сірі спалахи ранку. Ми обоє мовчали. Він поцілував мене в чоло, перш ніж піти до своєї кімнати.
Я не намагалася обманювати себе: близько пів години я чекала, сподіваючись, що двері ось-ось відчиняться. Або він бодай постукає. Але цього не сталося.
Пізніше, за обідом, всі сиділи з почервонілими очима, бо не виспалися, але в доброму гуморі. Мор і Кассіан були неабияк тихі, розмовляли переважно з Амрен і Азріелем, які прийшли попрощатися з нами.
Амрен і далі працюватиме над Книгою, поки ми не отримаємо другу частину… якщо ми її взагалі отримаємо, а Співець тіней вирушить збирати інформацію й налагоджувати контакти зі своїми шпигунами, задіяними в інших Дворах. Він не залишав спроб проникнути до Двору смертних королев. Я намагалася спілкуватися з усіма, але мої сили переважно йшли на те, щоб не дивитися на Різенда й не згадувати, як ми танцювали кілька годин поспіль, притискаючись одне до одного, як легко його губи торкалися моєї шкіри. Його поцілунок у чоло теж був забороненим спогадом. Я ледве змогла заснути через це.
Зрадниця. Попри те що залишила Темліна, я була зрадницею. Я покинула його лише два місяці тому, якихось два місяці. Безсмертні, напевно, вважали б це за один день.
Темлін стільки зробив для мене й моєї родини… А тепер у мене виник нездоланний потяг до іншого чоловіка. Я ненавиділа Темліна за тупе й нудне існування, на яке він перетворив моє життя після Підгір’я. Зрадниця.
Це слово лунало у мене в голові, коли я стояла поруч із Мор і дивилася на військовий табір, що продувався всіма вітрами. Різ і Кассіан зупинилися за кілька кроків від нас. Мор обійняла Азріеля, перш ніж з ним попрощатися. Могло здатися, що головному шпигунові Різа все байдуже, однак я піймала його швидкий застережливий погляд. Мені досі було неприємно, що Ез міг подумати, ніби я пхатиму носа в його справи. Ну от, це ж треба…
Іллірійський табір був розташований неподалік вершини порослої лісом гори, де не було нічого, крім каменю й землі. Навколо вогнищевих ям стояли досить грубі похідні намети, які можна було легко згорнути й поставити в новому місці. Ближче до лісу сіріла купа кам’яних будівель, з труб клубочився дим, здіймаючись у холодне хмарне ранкове небо. Птахів у небі я не побачила, зате іллірійців там було чимало. Крилаті воїни вправлялися в повітрі, прямували в інший табір або поспішали на тренування.
На іншому краю табору, серед каміння, біля самісінького урвища, були майданчики для вправ і навчальних змагань. Було багато зброї, розкладеної й просто кинутої. На майданчиках, окреслених крейдою, чоловіки різного віку тренувалися на палицях, мечах, щитах і списах. Їхні удари були швидкі, жорстокі, а в разі справжнього бою смертоносні. Проте не було чутно ні скарг, ні болісних скриків.
Тут ніхто не відчував ані тепла, ані радості. Навіть будинки з іншого боку табору не здавалися затишними… Ніби їх використовували лише як притулок на ніч або склад.
І саме тут виросли Різ, Азріель і Кассіан. Тут Кассіана покинули напризволяще виживати. Тут було так холодно, що мій шкіряний одяг з хутряною підкладкою не рятував, я все одно тремтіла. Годі навіть уявити, як хлопчина восьми років міг вижити в таких умовах — без нормального одягу, сякого-такого даху над головою.
Мор була бліда й напружена.
— Ненавиджу це місце, — сказала вона глухим голосом, випустивши хмарку пари в морозному повітрі. — Я б його спалила, щоб і сліду від нього не лишилося.
Кассіан і Різ стояли мовчки, коли до нас підійшов високий широкоплечий чоловік у супроводі ще п’ятьох іллірійців — крила складені, однак руки напоготові, щоб схопитися за меч.
Вони, напевно, забули, що Різ здатний розтрощити їхні мізки, не виймаючи рук із кишень.
У всіх були Сифони різних кольорів з тильного боку руки — камені, щоправда, менші, ніж у Азріеля й Кассіана. І лише по одному. Не по сім, здатних акумулювати велику силу, як у моїх друзів.