Він глибоко зітхнув.
— Я б не сказала, що непокора наказам — це не влаштовувати скандалів.
— Девлон — найбільш поступливий з усіх командирів таборів. А деякі командири навіть видали наказ: будь-яку жінку, яку піймали за військовим навчанням, оголосять непридатною для заміжжя. І я не можу протидіяти цьому свавіллю, адже мені доведеться повбивати всіх таких командирів, а потім самому ростити їх потомство.
— І все ж… твоя мати любила їх… і ви троє маєте татуювання табору.
— Я зробив татуювання частково заради матері, частково на честь моїх братів, які боролися щодня за право носити їх.
— Чому ти дозволяєш Девлону так говорити з Кассіаном?
— Тому що знаю, коли не варто лізти на рожен із Девлоном, і знаю, що Кассіан збіситься, якщо я втручуся й розчавлю Девлону мозок, як виноградину… Тоді, коли Кассіан може й сам дати собі раду.
Моїм тілом пробіг холодок.
— Ти думав учинити так?
— Щойно подумав над цим. Однак більшість лордів військових таборів не дозволила б нам узяти участь у Кривавому Ритуалі. Девлон дозволив напівкровці і двом неправонародженим взяти участь… І визнав нашу перемогу.
Вкриті свіжим снігом сосни розпливалися під нами.
— Що за Кривавий Ритуал?
— Стільки питань від тебе сьогодні…
Я стиснула його плече, щоб зробити боляче, і він стиха засміявся.
— Воїн вирушає беззбройним у гори, користуватися магією йому при цьому заборонено, Сифони заборонені, крила зв’язані, жодних припасів, ніякого одягу, крім того, що на собі. Через це проходять всі іллірійські чоловіки, охочі з новачків перетворитися на справжніх воїнів. Сотні йдуть у гори на початку тижня… і не всі з них повертаються.
Покритий інеєм пейзаж здавався нескінченним, непереборним, таким само непримиренним, як і воїни, які володарювали тут.
— Ви… вбивали одне одного?
— Більшість намагалася. Щоб добути їжу й одяг, через помсту, через славу й ворожнечу між кланами. Девлон дозволив нам брати участь в обрядах, але постарався, щоб Кассіан, Азріель і я були закинуті в різні місця.
— І що сталося?
— Ми знайшли одне одного. Перетнули гори, вбиваючи багатьох на своєму шляху, і зустрілися. З’ясувалося, що досить багато іллірійців прагнули довести, що вони сильніші й розумніші за нас. Але вони помилялися.
Я наважилася глянути йому в обличчя. На мить я ніби побачила його: закривавленого шаленого воїна, який вбиває, прагнучи дістатися своїх друзів, захистити і врятувати їх.
Різ приземлився на галявині, де сосни були такі високі, що вони, здавалося, ласкаво торкалися низьких сірих хмар, які підганяв швидкий вітер.
— То ти не використовуєш магію, але я використовую, так? — запитала я, відходячи від нього на кілька кроків.
— Наші вороги відстежують мою магію. Ти, навпаки, залишаєшся невидимою. — Він змахнув рукою. — Подивимося, чого ми досягли після всіх твоїх тренувань.
Мені не хотілося тренуватися. Я просто спитала:
— Коли… коли ти познайомився з Темліном?
Я знала, що зробив батько Різенда, і намагалася не думати про це. Про те, як він убив батька і братів Темліна. І матір. Але зараз, після минулої ночі, після Двору Жахіть… Я повинна була знати.
Обличчя Різа виражало терпіння.
— Тоді вразь мене чимось — і я розкажу. Магія в обмін на відповіді.
— Я знаю, у яку гру ти граєш… — Я раптом замовкла, побачивши його глузливу посмішку.
— От і добре.
Я простягнула руку просто себе, долонями вгору, і наказала тиші і спокою розлитися в моїх венах, у моїй свідомості. Тиша, спокій і важкість. Ніби під водою.
І над моєю долонею затанцював, змахуючи крилами, метелик із води.
Різ усміхнувся, однак його усмішка згасла, коли він промовив:
— Темлін був молодший за мене. Він народився, коли почалась Війна. Але після Війни, коли він подорослішав, ми зустрічалися в кількох Дворах. Він…