— Я нічого не знала. Не знала, що він…
І Різ думав, що я порівнюю їх… Порівнюю його з Темліном, вважаю Темліна еталоном…
— Чому ти зупинилася? — запитав Різ, дивлячись на крижані уламки, розсипані на килимі із соснових голок. — Наші заняття ще не закінчилися.
Ті, кого він любив понад усе, загинули. Були холоднокровно розтерзані. І їх розтерзав Темлін. Уся галявина перетворилася на вогнище.
Соснові голки зникли, дерева застогнали, і навіть Різ вилаявся, коли вогонь зметнувся над галявиною й поглинув усе на своєму шляху.
Тож не дивно, що він змусив тоді Темліна благати на колінах у день, коли я познайомилася з ним.
Ні. Я знала, що це неправда. Знала, що моя присутність тут ніяк не стосувалася того, що сталося між ними, хоча Різ, звісно, мав велику втіху з того, що зірвав наше весілля. Насправді ж він урятував мене того дня.
— Фейро, — покликав Різ, коли вогонь погаснув.
Але погаснув він лише в зовнішньому світі. У моїй душі вирувало полум’я. І не лише полум’я. Там були лід і вода. І темрява.
Навколо нас кружляли пластівці попелу. Я огорнула галявинку заспокійливою темрявою — лід і вода. За нею пронісся вологий крижаний вітер. Вітер світанку, ранковий бриз, що очищає світ навколо.
Ця сила вже не належала Вищим Лордам.
Більше не належала їм.
Вона була моєю. Так само, як і я належала лише собі, як і моє майбутнє, і тільки я могла вирішувати і створювати його.
Тепер, коли відкрила й навчилася керувати тим, що мені дісталося від Вищих Лордів, я могла сплести їхню магію, перетворюючи на щось нове, на щось, що стосувалося кожного Двора й водночас жодного з них.
Вогненні спалахи зашипіли й зникли, не залишивши навіть диму.
Я зустріла погляд Різа, трохи здивованого з того, що я вдіяла. Я сказала хрипким голосом:
— Чому ти не розповів мені раніше?
Я дивилася на нього, одягненого в бойові іллірійські обладунки. Його крила розпростерлися чи не на всю галявину. З-за плеча визирав меч.
Нараз переді мною виникла картина. Вона мов випірнула з мене. З тієї рани, що іще не встигла загоїтися в моїй душі. На перший погляд Різ міг здатися втіленням жаху, гніву і помсти… Та коли пильніше вдивитися в нього, то відкриється вся його краса. І крила він розпростер не для того, щоб ударити. Ці крила були готові заступити мене від небезпеки і врятувати.
— Не хотів, щоб ти думала, ніби я намагаюся налаштувати тебе проти нього, — відповів він.
Ця картина… Я бачила її, відчувала. Хотіла намалювати. Я хотіла малювати.
Не стала чекати, коли він простягне мені руку, а підійшла сама. Глянула йому в очі й промовила:
— Я хочу написати твій портрет.
Він ніжно підняв мене на руки.
— Тоді краще оголеним, — прошепотів він мені на вухо.
Розділ 46
Я так змерзла, що, здавалося, вже ніколи не зігріюся. Навіть під час зими у Дворі Смертних я могла відчути в собі бодай дещицю тепла, але після того, як сьогодні в обід я використала майже весь свій запас магії, навіть палахкий вогонь у каміні не міг розтопити холод у мені. Чи настає бодай колись весна в цій непривітній місцині?
За обідом я поскаржилася на суворість тутешніх місць. Обідній стіл стояв у кутку, ближче до вогнища. На відміну від Веларіса, обід був простий. Головна страва — печеня з баранини.
— Місця для військових таборів вибирають не випадково, — сказав Кассіан. — Хтось не витримує. Виживають найсильніші.
— Жахливі люди, — пробурмотіла Мор, не відводячи погляду від своєї миски. — Мені зрозуміло, чому Ез не хоче повертатися сюди.
— Вважаю, навчання дівчат минуло добре, — повільно мовив Різ, який сидів поруч зі мною. Його стегно було так близько біля мого, що тепло від нього вливалося в мене.
— Я розговорив одну, — повідомив Кассіан, відсьорбуючи ель із глиняного кухля. — Вона зізналася, що занять у них не було десять днів. Зате вдосталь хатньої роботи.
— У цій партії немає природжених бійців?
— Ні, є. Троє, — сказала Мор. — Три з десятьох — це зовсім непогано. Що ж до решти, то добре вже буде, якщо вони навчаться захищати самих себе. Але ті троє… У них є вроджені інстинкти — випускати кігті. Але ж які недолугі їхні сім’ї… Вони ладні були обрізати дівчатам крила, щоб ті сиділи вдома і плодилися.
Я встала з-за столу, щоб віднести свою миску до раковини біля стіни. Будинок був простий, проте більший і в кращому стані, ніж наш старий котедж. Передня кімната правила водночас за кухню, вітальню та їдальню, у ній було троє дверей: одні вели до маленької ванної кімнати, другі — до комори, а треті вели у чорний хід, позаяк, як сказав Різ, жоден справжній іллірієць не збудує будинок тільки з одним виходом.