— Коли… Коли ти мене туди запроториш? — Якщо я повинна буду спуститися під землю, знову побачити ті жахіття… Я благатиму його — благатиму не робити цього зі мною. Мені було геть байдуже, якою жалюгідною я буду. Я готова була до будь-яких принижень, аби лиш вижити.
— Ніколи. — Він розправив плечі. — Тут мій дім, а Двір під ним — це моя… робота, саме так ви, смертні, це називаєте. Мені не подобається змішувати одне з одним.
Я перепитала:
— Ви, смертні?
Місячне сяйво танцювало на його обличчі, коли він висловив подив:
— А ти хіба чимось відрізняєшся від них?
Провокація. Я придушила роздратування, завваживши цей його удаваний подив, через що куточки його губ знову смикнулися, і сказала:
— А інші мешканці твого Двору?
— Територія Двору Ночі була дуже велика, значно більша за будь-який інший Двір у Прифії. А навколо нас були лише вкриті снігом гори. Ніяких ознак поселень чи міст.
— Вони розсіяні по всій території й живуть як хочуть. Так само, як і ти тепер вільна гуляти де хочеш.
— Я хочу гуляти вдома.
Різ засміявся й нарешті пішов у інший бік коридору, який вів до веранди під зірковим небом.
— Щоб ти знала, я готовий прийняти твою подяку в будь-який час, — сказав він мені, не озираючись.
В очах почервоніло, і я не могла дихати, не могла думати, в голові шуміло. Мить я дивилася йому вслід, ще мить — і мій черевик був уже у мене в руці.
Я з усієї сили пожбурила його в Різа.
З усієї своєї потужної безсмертної сили.
Я ледь встигла побачити шовковий черевик, що, просвистівши в повітрі, як комета, наблизився до Вищого Лорда з такою швидкістю, що він не встиг за ним простежити.
І врізався йому в голову.
Різ здивовано обернувся, потерши рукою потилицю.
У мене в руці вже був другий черевик.
Різ вищирився.
— Ну ж бо, спробуй. — Певне, він сьогодні був в особливому настрої, що в такий спосіб показував свою лють.
Ну от і добре. Тепер нас таких двоє.
Другий шовковий черевичок полетів у тому самому напрямку. Цього він зумів перехопити, і черевик не торкнувся його.
Різ засичав і опустив руку з черевиком, не спускаючи з мене очей, а черевик тим часом танув у нього в руці, перетворюючись на мерехтливий чорний пил. Поглядаючи на мене, він розтиснув пальці, і останні шматочки сяйливого попелу полетіли в нікуди.
— Цікаво, — пробурчав він, пішовши далі коридором.
Мені хотілося схопити його й натовкти пику як слід, але, звісно, мені не забракло розуму і я цього не вчинила. В його володіннях, на вершині гори, невідомо де я не могла розраховувати бодай на якусь допомогу. Ніхто навіть не почув би моїх криків, якби я покликала.
Тож я пішла в напрямку дверей, на які він показав, узявши курс на тьмяно освітлені сходи.
Уже майже дійшовши до них, я почула веселий, бадьорий жіночий голос з віддаленого коридору, в якому зник Різ:
— Ну, здається, все минуло доволі мирно.
Його гарчання у відповідь змусило мене наддати ходу.
Моя кімната була казкова.
Дослідивши її, щоб побачити, чи не причаїлася десь небезпека, вивчивши кожен вихід, вхід та схованку, я завмерла посередині, щоб роздивитися покій, у якому мала жити протягом усього наступного тижня.
Як і у вітальні поверхом вище, вікна моєї кімнати були розчинені в жорстокий світ — без скла чи віконниць, на прозорі аметистові штори подмухував неприродний легіт. Велике ліжко було вишуканим поєднанням сніжно-білого кольору та кольору слонової кістки, вкрите подушками, ковдрами та купою покривал, а подвійні лампи обабіч ліжка робили його ще більш привабливим. Гардероб і туалетний столик розташувалися коло стіни, у якій були вікна без скла. За дерев’яними дверима в наступній кімнаті містилися порцеляновий умивальник і туалет, а ванна…
Ця ванна…
Моя ванна займала іншу половину кімнати й більше нагадувала басейн на вершині гори. Басейн, у якому можна було геть розслабитися й потішити себе водними процедурами. Його дальня стіна, здавалося, ішла в нікуди, а вода з ванни просто нечутно лилася в ніч, яка панувала за межами покою. Вузький виступ стіни, що доєднувалася до ванної, був завішаний товстими свічками, на яких опливав віск. Їх сяйво золотило темну блискучу поверхню й підсвічувало тонкі завитки пару, що здіймалися над водою.
Відкрита, простора, оксамитова і… заспокійлива.
Дизайн кімнати був такий, ніби все в ній призначалося для королеви. Лише королева могла дозволити собі всю цю розкіш: мармурову підлогу, шовк, оксамит і різні вишукані речі. Я не стала фантазувати щодо того, який вигляд має кімната Різа, якщо так він приймає гостей.