Ті стріли були отруєні й досі залишалися в тілі Різа. Іллірійський табір був надто далеко, і моїх сил, вичерпаних після минулої ночі, забракне, щоб перенести нас на таку відстань.
Але якщо їхні жахливі ланцюги мали відібрати його силу, ясеневі стріли — повалити його, то отрута…
Минула година, але йому не стало краще. Золотава шкіра стала блідою, дихання було поверхове.
— Різе, — покликала я стиха.
Він не рухався. Я поторсала його. Якби він сказав мені, яка саме це була отрута, я б спробувала знайти, чим допомогти… Але він не прийшов до тями.
Ближче до обіду я запанікувала.
Я нічого не знала про отрути й протиотрути. Та ще й тут, так далеко від усіх… Чи Кассіан зможе вчасно знайти нас? Чи Мор розсіється сюди? Я не припиняла спроб розбудити Різа.
Отрута дедалі глибше затягувала його в безодню несвідомості. Я не стану ризикувати ним і чекати допомоги. Не ризикуватиму Різом.
Я загорнула його в кілька шарів зайвого одягу, взяла із собою плащ, поцілувала Різа в чоло й пішла.
Ми були лише за кілька сотень метрів від того місця, де я полювала позаминулої ночі. Вийшовши з печери, я спробувала не дивитися на сліди, залишені звірами, просто над нами. Жахливі величезні сліди.
Але те, на що я полюватиму, ще гірше.
Ми були біля води, тому пастку я спорудила недалеко від неї. Встановлюючи сильця, я стримувала дрож в руках. Я поклала плащ — майже новий, дорогий і красивий — у центрі пастки. І стала чекати.
Минула година, друга. Я вже була готова торгуватися з Котлом і Матір’ю, аж ось добре знайома жахлива тиша накрила ліс.
Птахи, що пролітали над моєю головою, замовкли, а вітер між верхівок сосон затих.
У лісі почувся тріск і зловісний крик, що просто оглушив мене. Я поклала стрілу на тятиву й повернулася назустріч суріелю.
Він був такий жахливий, яким я його й запам’ятала.
Дрантя ледь прикривало тіло без шкіри — просто старі кістки. Безгубий рот оголив завеликі зуби, а його пальці — довгі й тонкі — стукали один об один, поки він зважував у руці плащ, який я поклала в центр пастки так, ніби одяг принесло сюди поривом вітру.
— Фейра, Руйнівниця Прокляття, — сказав він, повертаючись до мене, і в його голосі звучало безліч інших голосів.
— Ти мені дуже потрібен, — похмуро сказала я.
Час — його в мене було обмаль. Я відчувала крізь наш із Різом зв’язок, що маю поспішати.
— Як приголомшливо ти змінилася за минулий рік — і світ також, — сказав він.
Цілий рік. Усе правильно: відтоді, як я вперше перетнула Стіну, минув уже рік.
— У мене є кілька запитань, — сказала я.
Суріель посміхнувся, показавши величезні брудні зуби.
— Маєш два запитання.
Відповідь — і наказ.
Марнувати час, особливо коли Різ у небезпеці, а навкруги мисливці, не варто.
— Яка отрута в цих стрілах?
— Кривава смерть.
Я не знала ані самої отрути, ані протидії.
— Де знайду протидію?
Суріель постукав кістяними пальцями, ніби в цьому звуці була відповідь.
— У лісі.
Я засичала, а мої брови вирівнялися в суцільну лінію.
— Будь ласка. Будь ласка, не будь таким таємничим. Де дістати протиотруту?
Суріель нахилив голову, і кістка заблищала на світлі.
— Твоя кров. Дай йому своєї крові, Руйнівнице Прокляття. У ній цілюща сила для Вищого Лорда Світанку. Вона втихомирить лють кривавої смерті.
— Усе? Скільки дати крові?
— Стільки, щоб він зміг напитися. Цього досить.
Сухий холодний вітер — не схожий на серпанкові холодні покривала, що пропливали повз мене, хльоснувши по обличчю.
— Я допоміг тобі раз, допоміг удруге. Звільни мене негайно, Руйнівнице Прокляття, доки мені терпець не урвався.
Те людське в мені, що досі залишилося, примушувало тремтіти від жаху, коли я дивилася на його сильні ноги. Можливо, цього разу суріель дозволив себе зловити. Він зрозумів, як звільнитися, коли я врятувала його від нагів. Перевірка честі — і подяка за стрілу, яку я випустила, щоб врятувати його минулого року.
Але я поклала ясеневу стрілу на тятиву, зіщулившись, коли побачила наконечник, вкритий отрутою.
— Дякую за допомогу, — відповіла я, підбадьорюючи себе й готуючись втекти, якщо він кинеться на мене.
Укриті плямами зуби суріеля клацнули.
— Якщо хочеш прискорити зцілення свого судженого, на додаток до своєї крові візьми траву з рожевими квітами, що росте біля річки. Скажи йому пожувати її.
Іще не дослухавши його слова, я випустила стрілу в тенета.
Пастка розкрилася. І слово пронизало мене.