Суджений.
— Що ти сказав?
Суріель виструнчився на весь зріст, підносячись наді мною. Я навіть уявити не могла, що попри відсутність м’язів він справді сильний.
— Якщо хочеш… — Суріель замовк і посміхнувся, показавши зогнилі зуби. — То ти не знала…
— Говори, — проскрипіла я.
— Вищий Лорд Двору Ночі — твій суджений, твоя Доля.
Не знаю, чи я дихала.
— Цікаво, — промовив суріель.
Суджений.
Суджений.
Суджений.
Різенд мій суджений.
Не коханий, не чоловік — набагато більше. Цей зв’язок такий глибокий і міцний, що його цінують понад усе. Рідкісний зв’язок, зв’язок, який плекають.
Не наречена Темліна. Я суджена Різенда.
«Я ревнував і лютував».
«Ти моя».
— Він знає? — Ці слова я вимовила глухим голосом, не схожим на мій власний.
Суріель стиснув мантію свого нового плаща кістяними пальцями.
— Так.
— Довго?
— Так. Відтоді як…
— Ні. Він сам розповість мені. Я хочу почути це від нього.
Суріель нахилив голову.
— У тебе надто швидко змінюються почуття, і вони надто сильні, я не можу їх прочитати.
— Хіба можливо, щоб я була його судженою?
— Суджені рівні, до пари одне одному, бодай у деяких аспектах.
— Він наймогутніший Вищий Лорд, що був на цих землях. Ти… ти кажеш щось нове.
— Ти створена із семи Вищих Лордів. Не схожа ані на кого. Хіба в цьому ви не подібні? Невже ви не до пари одне одному?
Суджений. І Різ знав — він знав.
Я подивилася на другий берег річки, ніби могла побачити дорогу до печери, у якій спав Різенд.
Коли я озирнулася, суріель зник.
Я знайшла траву з рожевими квітами і з нею повернулася до печери.
На щастя, Різенд був напівпритомний. Шари одягу, у які я закутала його, розметались по ковдрі. Він ледь усміхнувся, коли я увійшла. Я кинула на нього траву, обсипавши голі груди землею.
— Пожуй це.
Він сонно кліпнув очима.
Суджений.
Він послухався, кинувши похмурий погляд на рослину, відірвав кілька листочків і почав жувати. Скривився, ковтнув. Я зняла свою куртку, закасала рукав і попрямувала до нього.
Він знав і приховав це від мене. Решта знає? Здогадується?
Він… обіцяв не брехати й нічого не приховувати від мене.
А це — найважливіша річ у моєму безсмертному житті…
Я провела кинджалом по зап’ястку, утворивши довгий глибокий поріз, і стала перед ним на коліна. Я не відчувала болю.
— Пий. Негайно.
Різ кліпнув очима, здивовано звівши брови, але я не дала йому можливості заперечити. Я наблизила до його рота свою руку і, підхопивши його за потилицю, піднесла до нього руку.
Він завмер, коли моя кров торкнулася його губ. Потім відкрив рот, торкаючись язиком моєї руки, і всмоктав кров. Один ковток. Другий. Третій.
Я забрала руку, рана на ній уже майже загоїлася, і опустила рукав.
— Тобі не дозволено ставити запитання, — сказала я, і він глипнув на мене.
Його обличчя було виснажене і спотворене болем, а на губах виблискувала моя кров. Частина мене ненавиділа ті слова, що я зараз вимовила, те, як я з ним чиню, з ним, пораненим, але мене це не хвилювало.
— Ти можеш лише відповідати на них. Нічого більше.
Він кинув на мене стурбований погляд, але кивнув на знак згоди, беручи до рота ще трохи рослини.
Я дивилася вниз, на нього, воїна-напівіллірійця, з душею якого була з’єднана моя душа.
— Ти давно знаєш, що я твоя суджена?
Різ заціпенів. Як і весь світ навколо. Він глитнув.
— Фейро…
— Ти давно знаєш, що я твоя суджена?
— Ти… спіймала суріеля?
Гадки не маю, як він здогадався.
— Я ж сказала, що тобі не можна запитувати.
Мені здалося, щось схоже на паніку відбилося на його обличчі. Він знову пожував траву — ніби вона миттєво допомагала, ніби він зрозумів, що йому потрібно зібратися на силі, щоб витримати розмову зі мною. Поступово його щоки рожевіли — можливо, причиною була цілюща сила моєї крові.
— Деякий час я здогадувався, — відповів Різенд, ковтнувши ще раз. — Але знав уже точно, коли Амаранта вбивала тебе. А коли ми стояли на балконі в Підгір’ї, одразу після того, як усе скінчилося, я відчув, що цей зв’язок між нами встановився. Гадаю, коли тебе відтворили, це… посилило зв’язок. Я глянув на тебе тоді, і його сила оглушила мене, немов ударом.
Тоді його очі розплющилися, і він позадкував, шокований, наляканий. І зник. Це сталося більше ніж пів року тому.
Кров пульсувала в мене у вухах.
— Коли ти збирався мені розказати?