— Але ти все одно повинна з ним поговорити. Спочатку, звісно, складно буде, але… ти маєш вислухати його. — Вона не дивилася на мене, поки говорила. — У Різа завжди на все свої причини, і він може бути з біса зарозумілим, але він зазвичай має рацію у своїх інстинктах. Він припускається помилок, але… Просто вислухай його.
Я вже вирішила, що так і зроблю, але натомість спитала:
— Як минув твій візит до Двору Жахіть?
Вона не відповідала якийсь час, її обличчя зблідло.
— Нормально. Батьків бачити завжди приємно, ти ж розумієш.
— Батько одужує? — Я додала кобальтовий колір Сифонів Азріеля до помаранчевого і змішувала, поки не дістала багатий відтінок коричневого.
Лукава усмішка.
— Повільно. Я, певне, випадково зламала йому ще кілька кісток під час свого візиту. Моя мати після цього прогнала мене. Яка ганьба.
Якась тваринна частина мене була в жорстокому захваті від цього.
— Прикро, справді, — сказала я.
Я додала трохи сніжно-білого, щоб освітлити коричневий, звірила відтінок з кольором її очей, взяла стілець, встала на нього й почала розфарбовувати прохід.
— Різ змушує тебе робити це так часто? Терпіти візити до них?
Мор сперлася на стільницю.
— Різ дозволив мені вбити їх, коли я побажаю, того ж дня, коли став Вищим Лордом. Я дбаю про ці візити, ходжу у Двір Жахіть, щоб… нагадувати їм про це час від часу й підтримувати зв’язок між двома Дворами, хай би який прикрий він був. Якби я пішла туди завтра й випатрала своїх батьків, він би навіть оком не змигнув. Можливо, у нього виникли б деякі незручності через це, але… він був би радий.
Я зосередилася на карамельно-коричневому начерку, який намалювала поряд із очима Амрен.
— Мені шкода, що тобі довелося стільки всього витримати.
— Дякую, — сказала вона, підходячи подивитися на мою роботу. — Візити до них завжди вибивають мене з колії.
— Кассіан здавався стурбованим.
Ще одне цікаве запитання.
Вона повела плечем.
— Кассіан, гадаю, теж насолодився б можливістю перерізати весь Двір Жахіть, почавши з моїх батьків. Можливо, одного разу я дозволю йому це зробити. Йому й Азріелю. Обом. Це стало б чудовим подарунком до дня Сонцестояння.
Я запитала, можливо, занадто буденним тоном:
— Ти розповіла мені про ваші стосунки з Кассіаном, але ви з Азріелем ніколи не…?
Різкий сміх.
— Азріель?! Ні! Після того випадку з Кассіаном я зареклася бути у стосунках із кимось із друзів Різа. Однак Азріелю не бракувало коханок, тож не турбуйся про нього. Він, звісно, приховує свої зв’язки краще за нас, але вони в нього є.
— Отже, якби він був зацікавлений, ти…
— Річ узагалі-то не в мені. Річ у ньому. Я могла б здерти із себе одяг просто в нього перед очима, він би не ворухнувся. Може, він і кинув виклик і довів свою силу всім цим іллірійським дурням, але яка різниця. Навіть якщо Різ зробить його принцом Веларіса, то Ез усе одно не вважатиме себе неправонародженим, недостатньо хорошим для кого-небудь. Особливо для мене.
— Але… ти — ти зацікавлена?
— Чому ти питаєш? — Її голос став жорстким і різким, більш настороженим, ніж завжди.
— Я досі намагаюся зрозуміти, як ви ладнаєте.
Вона форкнула, а це означало, що підозри зникли. Я намагалася не демонструвати свого полегшення так явно.
— Наша заплутана історія налічує п’ятсот років, тож у тебе є час розібратися. Хай щастить.
Я закінчила малювати її очі — медово-карі, поряд зі срібними очима Амрен. Мор запропонувала, так, немов це було відповіддю:
— Намалюй очі Азріеля. Поряд із моїми. І очі Кассіана поряд із очима Амрен.
Я скинула бровою.
Мор подарувала мені невинну усмішку:
— Так ми всі зможемо наглядати за тобою.
Я лише потрусила головою й зістрибнула зі стільця, щоб подумати над тим, як намалювати карі очі.
— Це так жахливо, — тихо спитала Мор, — бути його судженою? Бути частиною нашого Двору, нашої родини, нашої заплутаній історії і всього іншого?
Я змішала фарби в маленькій мисці, і вони були схожі на вир зі сплетених життів.
— Ні, — видихнула я. — Ні, це не погано.
І в мене з’явилася відповідь.
Розділ 53
Мор залишилася на ніч і навіть намалювала кілька простеньких фігур на стіні біля дверей, що вели в комору. Три жінки з довгим волоссям, кожна з яких нагадувала її саму; троє крилатих чоловіків, яких вона чомусь намалювала сповненими відчуття власної переваги. Я сміялася щоразу, як дивилась на них.