Гість — не полонянка.
Саме про це свідчила кімната.
Я не стала загороджувати вхід до неї. Все одно Різ міг би прилетіти сюди, якби цього захотів. Він міг, і оком не змигнувши, позбавити розуму Фе. Навряд чи шматок дерева стримає його страшну силу.
Я знову роззирнулася по кімнаті. Мої спідниці досі шелестіли під час кожного моєго поруху, зараз — мармуровою підлогою.
Подивилася на себе.
У тебе вигляд дуркуватий.
Шия та щоки спалахнули жаром.
Це не виправдовувало його вчинку. Навіть якщо він урятував мене від (я мало не подумала «від відмови Темліну»)… від необхідності щось пояснювати.
Я повільно витягла шпильки та прикраси із завитого волосся і склала на туалетний столик. Подивилася на них, зціпивши зуби, і змела у порожню шухляду в столі, так гучно її закривши, що люстро над столом задзвеніло. Я потерла голову, яка боліла від ваги завитого волосся та важких прикрас. Вранці я уявляла, що Темлін обережно вийматиме кожну шпильку з мого волосся, поцілувавши її, але тепер…
У горлі пекло, я важко ковтнула.
Менше за всіх мене турбував Різ. Темлін бачив, що я вагаюся, але чи зрозумів він, що я хотіла відмовити? Чи Аянта — вона розуміла? Я повинна була сказати йому. Пояснити, що весілля не могло відбутися зараз. Можливо, я мала дочекатися, доки зв’язок між нами відновиться, доки я зрозумію, що не припустилася помилки і що… що гідна його.
Можливо, слід було перечекати, доки він не подолає кошмари, що переслідують його ночами. Щоб він трохи відпустив контроль над собою й так не напружувався. Через мене. Навіть якщо я й розуміла його бажання захистити мене, страх втратити… Напевно, мені варто все йому пояснити, коли повернуся.
Але… Так багато хто бачив це, бачили, власне, всі, що я вагалася.
Моя нижня губа затремтіла, і я почала розстібати сукню, а потім стягнула її.
Сукня впала, і шовк, тюль та перлини немов зітхнули, як суфле розтікаючись на мармуровій підлозі, і я широким кроком переступила через своє вбрання. Навіть моя нижня білизна була тут недоречна — піна мережива, призначенням якої було розважити Темліна, а потім бути розірваною на шматочки його пальцями.
Я підхопила сукню, підбігла до шафи й запхала її всередину. Потім стягнула білизну і сховала туди ж.
Татуювання дуже вирізнялося на тлі білого шовку й мережива. Моє дихання почастішало. Я не розуміла, що плачу, поки не схопила першу одежину, яка трапилася під руку. Це була бірюзова піжама. Я одяглася в шаровари, які були мені по коліна, а потім знайшла таку саму сорочку з короткими рукавами, що не прикривала й пупка, за модою Двору Ночі, але мені було все одно. Попри те що піжама була м’яка й тепла, я цього не відчула, бо вся тремтіла.
Я заповзла у м’яке пишне ліжко, на затишні простирадла. Повітря, що його я набрала в легені, ледве вистачило на рівний видих, яким я загасила свічки обабіч ліжка.
Щойно темрява огорнула кімнату, мої схлипи посилилися, і за мить я дала волю сльозам, здригаючись усім тілом. Мої ридання летіли в темряву ночі, у зоряну снігову безодню за вікном.
Різ не збрехав про сніданок — мене покликали.
Удосвіта до моєї кімнати увійшли мої колишні служниці, які прислужували мені в Підгір’ї. Я могла б не впізнати темноволосих близнючок, якби вони не сказали, що знають мене. Мені вони завжди здавалися двома тінями, схованими за непроникною темрявою ночі. Але тут — або, певніше, без Амаранти — вони були цілком реальні, з плоті й крові.
Їх звали Нуала і Керрідвен, і мені було цікаво, чи говорили вони мені колись, як їх звуть. І чи не занадто далеко в Підгір’ї я опинилася тоді.
Мене розбудив тихий стукіт у двері — хоча вночі я майже не спала. На мить я здивувалася, чому моє ліжко було таке м’яке, чому на обрії вимальовуються гори, а не весняні трави й пагорби… Але вже за мить усе пригадала. І відчула страшенний головний біль.
Тихий стукіт повторився, а потім одна зі служниць пояснила, хто вони, і я підвелася з ліжка, щоб впустити їх. Вони сказали, що сніданок буде подано за тридцять хвилин і що я маю прийняти ванну й одягнутися.
Я не допитувалася, був наказ прийняти ванну, що його особисто віддав Різ, чи служниці самі вирішили, що так треба, — адже я розуміла, який жахливий у мене вигляд. Вони розклали одяг на ліжку й пішли, залишивши мене саму, щоб я прийняла ванну та вдяглася.
Мені дуже хотілося провести в цій розкішній гарячій ванні весь день, але у мене в голові, прохопившись крізь головний біль, з’явилося легке напруження, я почула тонкий дзвіночок. Я знала це відчуття — таке вже траплялося тоді, протягом кількох годин, коли скинули Амаранту.