Я стулила губи, щоб не розсміятися.
— О, Мор уже пообіцяла, що так і зробить.
— А як же мої очі?
Я застигла. Так, більше ніяких натяків, усе щиро.
Моє серце калатало так, що він це чув.
— Мені стало страшно їх малювати.
— Чому?
Різ повернувся до мене й подивився у вічі. Без гри й глузування цього разу.
— Спершу тому, що ти не сказав мені, і я страшенно через це розлютилася. Потім… боялася, що зрозумію, як аж надто ти мені подобаєшся, а я тобі — ні. І ще — я б намалювала їх і побажала, щоб ти був тут… І дивилася б на них увесь день — жалюгідний спосіб гайнувати час, еге ж?
— Так і є.
Легка, ледь помітна усмішка викривила його губи. Я кинула погляд на зачинені двері.
— Ти летів сюди.
Він кивнув.
— Мор не сказала мені, куди ти пішла, але таких безпечних місць, як це, небагато. Позаяк я не хотів, щоб молодчики з Гайберну переслідували мене, змушений був вибрати цей старомодний спосіб. На це потрібен був час.
— Тобі краще?
— Я зцілився. Швидко, з огляду на «криваву смерть». Завдяки тобі.
Я ухилилася від його погляду, прямуючи в бік кухні.
— Ти голодний. Я щось підігрію, — запропонувала я йому.
Різ випростався.
— Ти… приготуєш мені їжу?
— Розігрію, — сказала я. — Я не вмію готувати.
Він не бачив різниці. Навіть не знаю, чому він так серйозно до цього поставився… Я перелила суп із банки в каструлю. За ці дні я встигла звикнути, що вогонь на плиті спалахував сам собою.
— Я не знаю ваших правил, — сказала я, стоячи до нього спиною. — Поясни мені, що до чого.
Він зупинився посеред котеджу, спостерігаючи за кожним моїм рухом. Потім сказав сиплим голосом:
— Ритуал з’явився в дуже давні часи, коли ми майже не відрізнялися від звірів, однак значення його збереглося. Важливо, коли це відбувається вперше. Деякі пари навіть влаштовують щось подібне до свята, щоб у жінки був привід запропонувати своєму судженому їжу. Так зазвичай вчиняють багаті. Але головне полягає в іншому. Пропонування їжі означає, що жінка приймає зв’язок зі своїм чоловіком-судженим.
Я втупилася в суп.
— Розкажи мені свою історію — розкажи все.
Він зрозумів моє прохання: розповісти мені, поки я грію суп, і тоді я вирішу, пропонувати йому їжу чи ні.
Різ сів за стіл. У будинку стало тихо, якщо не брати до уваги постукування дерев’яної ложки, якою я помішувала суп.
— Під час Війни я потрапив у полон, — сказав Різ. — Мене захопила армія Амаранти.
Я припинила перемішувати, на мить затамувавши дух.
— Кассіан і Азріель були в різних загонах, тож гадки не мали, що мене ув’язнено з моїм військом. І що командири Амаранти утримували нас у камерах тижнями, катуючи й безжально вбиваючи моїх воїнів. Вони встромили ясеневі стріли в мої крила, а потім прикували ланцюгами, які ти бачила в печері. Ці ланцюги були одним із найбільших надбань Гайберну — камінь, видобутий із надр їхньої землі, здатний звести нанівець магічні сили Вищих Фе. Навіть мої. Мене підвісили до двох дерев і били, коли їм хотілося розважитися. Вони намагалися змусити мене розповісти, де були сконцентровані війська Двору Ночі. У мене на очах катували і вбивали моїх солдатів, гадаючи, що це зламає мене і зробить більш говірким. Проте я не зламався. Посіпаки Амаранти були надто тупі й не знали, що все, що треба їм зробити, — це відрізати мені крила, і тоді я втрачу сили. Можливо, мені просто пощастило, але вони навіть не намагалися цього зробити. А Амаранта… Їй було байдуже до мене. Я був лише воїном на полі битви, сином Вищого Лорда, а Джуріан щойно вбив її сестру. Вона й гадки не мала, що я щосекунди, щомиті обмірковував її вбивство. Я мав намір дати останній бій: вбити її за всяку ціну, навіть якщо заради цього мені доведеться розлучитися з крилами. Я стежив за охоронцями. Дізнався, як вона проводить день і де буває. Я визначив для себе час. І був готовий покінчити з усім цим і чекати Кассіана, Азріеля й Мор. У моїй душі жила лише лють, а ще я тішився тим, що мої друзі не втрапили в пастку. Але за день до того, як я мав убити Амаранту і, може, загинути й самому, вони із Джуріаном зійшлися на полі бою.
Він зробив паузу.
— Билися вони недалеко від того місця, де я висів на ланцюгах. Мене змусили дивитися. Я думав, що Джуріан мене випередить і вб’є Амаранту. Але сталося навпаки — Амаранта завдала йому нищівного удару. Тим часом Амаранта вирвала в нього, ще живого, одне око, відірвала палець і потягла в табір… Потім я слухав, як вона знущається над ним. Його крики не припинялися, він волав без кінця. Вона так зосередилася на його катуванні, що не помітила, як підійшов зі своїм легіоном мій батько. Тоді вона вбила Джуріана, щоб, бува, його не звільнили й він не втік. Таким чином батько врятував мене. Але на цьому мої муки не скінчилися. Батько сказав, що я його зганьбив, потрапивши в полон, і наказав Азріелю та іншим своїм воїнам залишити у мене в крилах ясеневі кілки. Мої рани були серйозні. Лікарі попередили: якщо піду воювати, не вилікувавши крила, літати більше не зможу. Я був змушений повернутися додому й лікуватися. А тим часом Війна наближалася до завершення.