— І що було потім?
— Вони уклали угоду, і так була зведена Стіна. Ми вже давно звільнили рабів Двору Ночі, позаяк не довіряли наші секрети людям, які розмножувалися так швидко, що мої предки не могли керувати їхньою свідомістю водночас. Утім, наш світ змінився. Війна змінила нас усіх. Кассіан і Азріель повернулися іншими; я став іншим. Ми прийшли сюди — в цей будиночок. Я ще не одужав, тому вони принесли мене. Тут ми дізналися про остаточні умови мирного договору. Мене охопила лють. Я звертався до зірок, розповідаючи їм про жахливу несправедливість. Амаранта, вчинивши стільки злочинів, не прийняла ніякої кари. І правитель Гайберну — Сонного королівства теж вийшов сухим із води. Мені пояснили, що злодіяння чинили з обох боків і тому справедливіше буде не проливати нової крові. Навіть батько наказав мені забути про минуле і пристосовуватися до життя в нових умовах. Але я не простив Амаранті знущань над моїми воїнами. Я нічого не забув. Батько Темліна був її другом. Коли мій батько його вбив, я подумав: може, тепер вона зрозуміє, що відчував я, дивлячись, як убивають моїх солдатів.
У мене руки трусилися, коли я помішувала суп. Я не знала… ніколи б не подумала…
— Коли через кілька століть Амаранта повернулася на ці землі, я ще не полишав наміру вбити її. Найжахливішим було те, що вона не знала, ким я був. Вона навіть не пам’ятала, що я був сином Вищого Лорда, якого вона тримала в полоні. Для неї я був всього лише сином чоловіка, який убив її друга. Я був лише Вищим Лордом Двору Ночі. Інші Вищі Лорди були переконані, що вона хотіла миру і торговельних відносин між нами. І лише Темлін не довіряв їй. Я ненавидів його, але він знав особисто Амаранту — і якщо він не довіряв їй… Я знав, що вона анітрохи не змінилася. Тому я планував убити її. Я нікому не розповів про свої наміри, навіть Амрен. Дозволив Амаранті думати, що був зацікавлений у співпраці. Тож вирішив взяти участь у святкуванні в Підгір’ї, де мали бути всі Двори — адже відзначали нашу торговельну угоду з Гайберном. І якби вона сп’яніла, я проник би в її розум, змусив зізнатися в кожній брехні і злочині, які вона скоїла, а потім розплавив би її мозок ще до того, як хтось зреагував. За це я був готовий іти на війну.
Я повернулася, притулившись до кухонних шафок. Різ дивився на свої руки, немов ця історія була книжкою, яку він читав.
— Проте вона думала швидше й діяла швидше. Її тренували протистояти таким навичкам, як у мене. Вона мала потужні ментальні стіни. Я так відволікся, пробираючись крізь них, що й не подумав про напій у своїй руці. Мені не хотілося, щоб Кассіан, Азріель або хтось іще став свідком задуманої мною розправи над Амарантою, тому не було нікого, хто б перевірив, що налито в мій келих. Амаранта тоді переграла всіх, зокрема й мене. Вино, яке ми випили, містило сильне магічне закляття, яке позбавляло нас магічної сили. Сила витікала з мене, як вода з прорваного бурдюка. Я мерщій мав діяти. Передусім я стер зі свідомості всіх підданих Двору Ночі пам’ять про Веларіс. На цей бенкет я взяв лише його верхівку. Я створив щит навколо Веларіса, пов’язуючи його з моїми друзями так, щоб вони залишалися на місці, бо вони ризикували зруйнувати захист, і використав залишки сили для того, щоб розповісти їм про те, що сталося. Будь-які їхні спроби визволити мене могли накликати незліченні біди на мешканців Веларіса й коштувати свободи їм самим. Відтепер моя сила цілком належала Амаранті.
Він подивився на мене. Погляд у нього був сповнений жахіть минулого, похмурий.
— Вона вбила половину Двору Ночі там, на місці. Щоб довести мені, що може це зробити. Як помсту за смерть батька Темліна. І я знав… у той момент я знав, що немає нічого, чого б я не зробив, щоб не дати їй поглянути на мій Двір іще раз. Побачити, ким я був і що любив. Тому я сказав собі, що тепер це стане новою війною, іншою битвою. І тієї ночі, коли вона увесь час стежила за мною, я знав, чого вона хотіла. Знав, що здебільшого річ була не в тому, щоб спати зі мною, а, вірогідніше, в тому, щоб помститися пам’яті мого батька. Я вирішив: що ж, вона отримає бажане. Тієї ночі я довів її до шаленства, до нестями. Вона стогнала і кричала, корчилася в судомах пристрасті й вимагала ще, ще. Вона була невситима.