— Гадаю, я в тебе закохався, — мовив Різ, торкаючись пальцем моєї руки, — коли побачив, як ти розщеплювала ті кістки, щоб зробити пастку для Міденгардського хробака, або ж тієї миті, коли відбивала мої кпини на свою адресу. Це так нагадало мені Кассіана. Вперше за десятиліття мені захотілося засміятися.
— Ти закохався в мене, — запитала я, здивована, — тому що я нагадала тобі твого друга?
Він клацнув мене по носі.
— Я закохався в тебе, задавако, тому що ти була однією з нас, тому що мене не боялася й здобула свою ефектну перемогу, кинувши, немов спис, шматок кістки в Амаранту. Я тоді відчув дух Кассіана поряд зі мною й міг би заприсягтися, що чув, як він сказав: «Якщо ти не одружишся з нею, тупий дурню, це зроблю я».
Я пирхнула від сміху, проводячи вимазаною фарбою долонею по його татуйованих грудях, додавши до вже наявних візерунків кілька своїх — червоних і жовтих.
Ми обоє були у фарбі — з ніг до голови. Як і ліжко.
Різ простежив за моїм поглядом і хитро усміхнувся.
— Як зручно, що ванна доволі велика, щоб умістити двох.
Кров у мені мало не закипіла. Я підхопилася з ліжка, але Різ мене випередив. Я знову опинилася в його руках. Увесь він був заляпаний фарбою. Вона вкривала його обличчя, руки, тіло й навіть крила… До волосся присохла кірка, а його бідолашні прекрасні крила… прикрашали відбитки моїх долонь. Оголений, він відніс мене у ванну, яку вода вже сама собою наповнила — магія будинку виконувала наше бажання.
Різ зійшов сходами в купіль і задоволено зітхнув, занурившись у приємно гарячу воду. Я аж застогнала, бажаючи скоріше змити із себе фарбу й піт.
На кам’яному бортику з’явилася корзинка з милом і оліями, і я сперлася на Різа, злегка відштовхнулася й занурилася у воду. Між нами клубочився пар. Різ узяв шматок того мила, що пахнув сосновою смолою, і простягнув його мені разом із губкою.
— Здається, хтось забруднив мої крила.
У мене спалахнуло обличчя, а всередині все стиснулося. Іллірійські чоловіки та їхні крила такі чутливі.
Я обережно розгорнула крила Різа, щоб мені було зручніше їх мити. Він випростав їх, щоб я могла бачити плями фарби. Я намилила губку й дуже обережно почала змивати з нього червоний, синій і фіолетовий кольори.
Світло від свічок танцювало на його незліченних, ледь помітних шрамах, майже невидимих, крім тих місць, де шкіра була твердіша. Він здригався під час кожного доторку, схопившись руками за край ванни. Я заглянула через його плече, щоб на власні очі побачити доказ цієї чутливості крил, і констатувала:
— Отже, чутки про розмір крил, від яких залежить і довжина деяких частин тіла, справедливі.
М’язи на його спині напружилися, коли він засміявся, промовивши:
— Який брудний, безсоромний ротик каже це.
Я уявила всі місця на його тілі, де хотіла б, щоб опинився мій рот, і мене обсипало жаром.
— Гадаю, я поступово в тебе закохувалася, — сказала я ледь чутно через плюскіт води, коли мила його прекрасні крила. — Але остаточно це зрозуміла під час Зорепаду. І так злякалася, що не наважилася зробити ані кроку. Боягузка.
— У тебе були досить вагомі причини боятися мене.
— Ні, це не так. Не було в мене причин. Якщо й були, то лише через Темліна. Але це його страхи, не мої. Це ніяк не пов’язано з тобою, Різе. Жодним чином не пов’язано. У мене не було причин тебе боятися. Вирішивши залишитися з тобою, я не боялася наслідків. І зараз не боюся. Навіть якщо всі наймані вбивці світу полюватимуть на нас… Наші стосунки того варті. Ти того вартий.
Він опустив голову й вимовив хрипко:
— Спасибі.
Я згадала, як жахливо довго Різ вважав себе не гідним нічийого кохання, і в мене защеміло серце, ладне розірватися. Я поцілувала його в шию. Різ нігтем зішкріб фарбу з моєї щоки.
Я закінчила з крилами і схопила його за плечі, щоб розвернути до себе.
— Що тепер?
Різ мовчки забрав у мене мило, знову намилив губку й обережно потер мені спину.
— Усе залежить від тебе. Ми можемо повернутися до Веларіса і скріпити наш зв’язок за допомогою жриці — не такої, як Аянта, обіцяю — і офіційно проголосити себе судженими. Ми можемо влаштувати невелику вечірку, щоб відсвяткувати це — вечеря для своїх. Якщо лиш ти не хочеш великого свята, хоча я впевнений, що ти поділяєш мою відразу до них.
Його сильні руки розминали мої затиснуті м’язи спини, що трохи боліли, і я застогнала від насолоди.
— Ми можемо бути не лише судженими, а стати чоловіком і дружиною, перш ніж піти до жриці, якщо ти хочеш називати мене більш звичним людським поняттям.