— А як ти називатимеш мене?
— Я називатиму тебе судженою, — сказав він. — Хоча називати тебе дружиною теж досить приємно.
Його пальці масажували мою спину уздовж хребта.
— Або якщо ти хочеш почекати, ми можемо не робити нічого. Між нами встановлений зв’язок суджених, і не важливо, відомо про це всьому світу чи ні. Немає потреби поспішати з рішенням.
Я повернулася до нього:
— Я розумію, що решта світу нікуди не поділася. Правитель Гайберну, Джуріан, королеви, Котел — усе це залишається в нашому житті. Але я рада, що в наших стосунках у мене є свобода вибору. Я знаю: ти зробиш усе, хай би що я побажала. У мене навіть майнула думка: я, певне, можу з тебе хоч мички микати.
Він подивився на мене поглядом здивованого кота:
— Жорстоке гарне створіння на ім’я Фейра.
Я пирхнула. Думка про те, що він вважав мене гарною…
— Це справді так, — сказав він. — Ти найпрекрасніше створіння, яке я колись знав. Я зауважив це одразу, щойно побачив тебе на святі Каланмаю.
Було досить безглуздо взагалі надавати вроді якогось значення, проте… мені запекло в очах від його слів.
— І це добре, — додав він, — тому що ти подумала, що я найвродливіший чоловік, якого ти колись бачила в житті. Тож ми рівні.
Я скорчила гримасу, і він засміявся, ковзнувши руками, щоб схопити мене за талію і притягнути до себе. Він присів на вбудовану в підлогу ванни лавку, і я осідлала його, ліниво погладжуючи м’язисті руки, які стали пестити мене.
— Завтра, — сказав Різ, і його обличчя спохмурніло, — ми вирушаємо в маєток твоєї родини. Королеви прислали відповідь, що прийдуть через три дні.
Я була приголомшена.
— І ти кажеш мені це тільки зараз? Що ж ти досі мовчав?
— Я був трохи зайнятий, — відповів він, хитро підморгнувши мені.
І цей світ у його очах, це тихе щастя… Від них у мене перехоплювало подих. Майбутнє — у нас буде майбутнє разом. У мене буде майбутнє. Життя.
Його усмішка розтанула, змінившись виразом благоговіння, трепету, і я потягнулася, щоб накрити його обличчя долонями…
Я побачила, що моя шкіра світиться. Не яскраво, а так, ніби внутрішнє сяйво мерехтить під моєю шкірою, просочуючись назовні. Тепле біле світло, немов сонце — немов зірка. Його здивовані очі зустріли мої, і Різ провів пальцем по моїй руці.
— Що ж, тепер я можу радіти, що в буквальному сенсі змушую свою суджену світитися від щастя.
Я засміялася, і сяйво спалахнуло трохи яскравіше. Він нахилився до мене, ніжно цілуючи, і я, розтанувши, огорнула руками його шию. Він став піді мною твердий як камінь. Усе, що потрібно, лиш один плавний рух — і він опиниться всередині мене…
Різ піднявся з води — з нас обох стікали ручаї — і так і пішов назад у спальню, а я трималася ногами за його талію. Завдяки магії простирадла замінилися, і вони були теплі й гладкі під моїм оголеним тілом, коли він опустив мене й подивився на мене. Я світилася яскравим і чистим світлом, немов зірка.
— Двір Дня? — спитала я.
— Мені все одно, — відповів він грубо, і сяйлива чар-маска зникла.
Він якось сказав мені, що це не потребувало сильної магії — приховувати те, хто він є, якою силою володіє. І коли вся його велич вихопилася назовні, кімнату наповнив світ, а мене огорнула сяйлива чорна сила. Зірки, вітер, тіні; світ, мрії, кошмари. Темрява клубочилася над ним, немов завитки пари, коли він поклав руку плазом на сяйливу шкіру мого живота. Ця рука, зіткана з ночі, розкрилася й світилася, і я підвелася на ліктях, щоб поцілувати його.
Дим, туман, роса.
Я застогнала, відчувши його смак, і він розтулив рота, дозволяючи мені пестити язиком його язик. Різ віддавався весь. Він немов приготував мені останнє, найголовніше запитання і чекав моєї відповіді.
Я хотіла його всього. Схопила його за плечі, потягнувши на ліжко. І коли він ліг на спину, я побачила спалах протесту — через притиснуті й нерухомі крила.
— Іллірійська крихітко, — проспівала я і провела руками по його м’язистому животу й далі, вниз.
Різ не заперечував.
Він був величезний у моїй руці — такий твердий, але водночас шовковистий, і я, вражена, просто провела пальцем по ньому. Різ зашипів, і його член трохи сіпнувся, коли я дісталася пальцем його голівки. Я усміхнулася, зробивши так іще раз.
Він потягнувся до мене, але я зупинила його поглядом.
— Моя черга, — сказала я йому.
Різ послав мені ледачу чоловічу усмішку й відкинувся на спину, поклавши руку за голову. Чекав. Нахабна самовпевненість.
Тому я схилилася й накрила його ротом.
Різ сіпнувся й зірвався хрипко на грубу лайку, а я засміялася, не відсторонившись від нього, а вбираючи головку глибше до рота.
Тепер його руки на простирадлах були стиснуті в кулаки до побілілих кісточок, коли я ковзнула язиком по його диву, ледве торкаючись зубами. Його стогін відлунював у мені вогненними хвилями.
Правду кажучи, я здивувалася, що він перервав мене лише за хвилину. А по тому перейшов в атаку.
Накинувся — ось те слово, щоб передати, що Різ зробив зі мною.
Мить тому він був у мене в роті, мій язик пестив широку голівку — наступної миті його руки були вже на моїй талії, а я лежала на животі. Він розсунув мої ноги колінами і схопив за стегна, піднімаючи їх, а потім увірвався в мене одним глибоким поштовхом.
Я застогнала в подушку від неймовірного відчуття, підводячись на ліктях і вчепившись у простирадла.
Різ вийшов з мене, щоб одразу увійти знову. Вічність вибухнула в мені цієї миті, і я подумала, що можу збожеволіти від неможливості ним насититися.
— Поглянь на себе, — пробурмотів він, рухаючись у мені й цілуючи мене вздовж спини.
Я спромоглася підвестися, щоб подивитися на те, як наші тіла з’єднуються, — і побачила мерехтіння мого світла поряд із брижами його ночі — вони зливалися. І це видовище так мене приголомшило, що я досягла кульмінації з його іменем на вустах.
Різ підняв мене, однією рукою накривши мої груди, а другою пестячи й бавлячись із цим клубком нервів між моїми ногами, а я не могла сказати, де закінчувався один оргазм і починався другий. Його рухи стегнами не припинялися, він робив це знов і знов, а його губи цілували то шию, то шкіру за вухом. У мене промайнула думка, що від усього цього, від такої насолоди можна померти, — від того, що так хочу його, від задоволення бути з ним.
Він змінив позу, ненадовго вийшовши з мене, щоб лягти на спину й увібрати мене в себе, але щоб я була зверху.
Був проблиск у темряві — спалах давнього болю, душевний шрам. І я зрозуміла, чому він хотів мене саме в цій позі, чому хотів закінчити все саме так — щоб я була на ньому.
Мені защеміло серце. Я нахилилася, щоб поцілувати його, м’яко, трепетно.
Тієї миті, коли наші губи зустрілися, я опустилася на нього, й тепер він був набагато глибше, і Різ прошепотів моє ім’я мені в губи. Я цілувала його знову і знову, повільно рухаючи стегнами. Пізніше, іншим разом — ще буде час, щоб зробити це жорстко і швидко. Але зараз я не думатиму про те, чому саме в цій позі він хотів закінчити, хотів, щоб я затьмарила плями темряви своїм світлом.
Я сяятиму — для нього. Сяятиму. Для свого власного майбутнього.
Тому я сперлася руками на його широкі груди й випустила назовні це сяяння, даючи йому змогу розігнати пітьму того, що зробили з ним, моїм судженим, моїм другом.
Різ прохрипів моє ім’я. Зірки закружляли, коли він глибоко увірвався в мене.
Гадаю, що світло, яке я випромінювала, могло бути зірковим. Або, можливо, мій зір викривився, коли розрядка накрила мене ще раз і Різ, промовляючи моє ім’я знову і знову, пролився в мені.
Я залишилася на ньому, вп’явшись кінчиками пальців у його груди й милуючись ним. Нами.
Він торкнувся мого вологого волосся:
— Нам треба знайти спосіб притлумити сяйво.
— Я доволі легко можу приховати тіні.
— Так, але ти втрачаєш, коли сердишся. А в мене є намір зробити тебе найщасливішою у світі, тож я відчуваю, що нам потрібно буде навчитися контролювати це дивне сяйво.
— Отакий ти. Завжди все обмірковуєш, підраховуєш.
Різ поцілував куточок моїх губ.
— Годі навіть уявити, як ретельно я продумую все пов’язане з тобою.
— Хтось, пам’ятаю, говорив про стіну.
Його сміх був чуттєвою обіцянкою.
— Наступного разу, Фейро, я візьму тебе біля стіни.
— Так, що всі картини попадають.
Різ розреготався.
— Покажи мені ще раз, що ти вмієш робити цим нечестивим ротом.
Я підкорилася.