Тому я схилилася й накрила його ротом.
Різ сіпнувся й зірвався хрипко на грубу лайку, а я засміялася, не відсторонившись від нього, а вбираючи головку глибше до рота.
Тепер його руки на простирадлах були стиснуті в кулаки до побілілих кісточок, коли я ковзнула язиком по його диву, ледве торкаючись зубами. Його стогін відлунював у мені вогненними хвилями.
Правду кажучи, я здивувалася, що він перервав мене лише за хвилину. А по тому перейшов в атаку.
Накинувся — ось те слово, щоб передати, що Різ зробив зі мною.
Мить тому він був у мене в роті, мій язик пестив широку голівку — наступної миті його руки були вже на моїй талії, а я лежала на животі. Він розсунув мої ноги колінами і схопив за стегна, піднімаючи їх, а потім увірвався в мене одним глибоким поштовхом.
Я застогнала в подушку від неймовірного відчуття, підводячись на ліктях і вчепившись у простирадла.
Різ вийшов з мене, щоб одразу увійти знову. Вічність вибухнула в мені цієї миті, і я подумала, що можу збожеволіти від неможливості ним насититися.
— Поглянь на себе, — пробурмотів він, рухаючись у мені й цілуючи мене вздовж спини.
Я спромоглася підвестися, щоб подивитися на те, як наші тіла з’єднуються, — і побачила мерехтіння мого світла поряд із брижами його ночі — вони зливалися. І це видовище так мене приголомшило, що я досягла кульмінації з його іменем на вустах.
Різ підняв мене, однією рукою накривши мої груди, а другою пестячи й бавлячись із цим клубком нервів між моїми ногами, а я не могла сказати, де закінчувався один оргазм і починався другий. Його рухи стегнами не припинялися, він робив це знов і знов, а його губи цілували то шию, то шкіру за вухом. У мене промайнула думка, що від усього цього, від такої насолоди можна померти, — від того, що так хочу його, від задоволення бути з ним.
Він змінив позу, ненадовго вийшовши з мене, щоб лягти на спину й увібрати мене в себе, але щоб я була зверху.
Був проблиск у темряві — спалах давнього болю, душевний шрам. І я зрозуміла, чому він хотів мене саме в цій позі, чому хотів закінчити все саме так — щоб я була на ньому.
Мені защеміло серце. Я нахилилася, щоб поцілувати його, м’яко, трепетно.
Тієї миті, коли наші губи зустрілися, я опустилася на нього, й тепер він був набагато глибше, і Різ прошепотів моє ім’я мені в губи. Я цілувала його знову і знову, повільно рухаючи стегнами. Пізніше, іншим разом — ще буде час, щоб зробити це жорстко і швидко. Але зараз я не думатиму про те, чому саме в цій позі він хотів закінчити, хотів, щоб я затьмарила плями темряви своїм світлом.
Я сяятиму — для нього. Сяятиму. Для свого власного майбутнього.
Тому я сперлася руками на його широкі груди й випустила назовні це сяяння, даючи йому змогу розігнати пітьму того, що зробили з ним, моїм судженим, моїм другом.
Різ прохрипів моє ім’я. Зірки закружляли, коли він глибоко увірвався в мене.
Гадаю, що світло, яке я випромінювала, могло бути зірковим. Або, можливо, мій зір викривився, коли розрядка накрила мене ще раз і Різ, промовляючи моє ім’я знову і знову, пролився в мені.
Я залишилася на ньому, вп’явшись кінчиками пальців у його груди й милуючись ним. Нами.
Він торкнувся мого вологого волосся:
— Нам треба знайти спосіб притлумити сяйво.
— Я доволі легко можу приховати тіні.
— Так, але ти втрачаєш, коли сердишся. А в мене є намір зробити тебе найщасливішою у світі, тож я відчуваю, що нам потрібно буде навчитися контролювати це дивне сяйво.
— Отакий ти. Завжди все обмірковуєш, підраховуєш.
Різ поцілував куточок моїх губ.
— Годі навіть уявити, як ретельно я продумую все пов’язане з тобою.
— Хтось, пам’ятаю, говорив про стіну.
Його сміх був чуттєвою обіцянкою.
— Наступного разу, Фейро, я візьму тебе біля стіни.
— Так, що всі картини попадають.
Різ розреготався.
— Покажи мені ще раз, що ти вмієш робити цим нечестивим ротом.
Я підкорилася.
Це було б неправильно порівнювати, тому що, напевно, кожен Вищий Лорд міг змусити жінку не спати всю ніч, але Різенд був ненаситний. Однак я не наважилася б дорікнути Різу, бо сама була так само ненаситна.
Я не могла зупинитися, не могла насититися його смаком, відчуттям його всередині мене. Більше, більше, більше, поки не відчула, що можу збожеволіти від задоволення.
— Це нормально, — сказав Різ під час сніданку, жуючи кусень хліба.
Ми ледве дісталися кухні.
Він ступив лише крок від ліжка, відкривши мені свої величні крила, м’язисту спину й сідниці, і я стрибнула на нього. Ми впали на підлогу, і він порвав кігтями маленький килимок, коли я осідлала його.