Ми вирушили в землі смертних невдовзі після вечері. Мор несла кулю, Кассіан ніс Мор, Азріель летів поруч із ними, а Різ… Різ міцно тримав мене, його сильні руки захищали мене. Ми мовчали, пролітаючи над темною водою.
Летіли, щоб розкрити найбільшу таємницю, яку предки Різа ретельно оберігали тисячоліттями.
Розділ 57
Весна нарешті прилинула й у світ смертних. Земля майже звільнилася від снігу, до неба потягнулися маківки перших крокусів та нарцисів.
На зустріч цього разу прибули тільки старша й золотоволоса королеви, хоча в супроводі такої самої кількості охоронців.
Я знову була у своїй легкій сукні кольору слонової кістки і в короні із золотого пір’я, знову стояла поруч із Різендом, коли королеви та їхня охорона розсіялися у вітальню. Однак цього разу Різ і я стояли, взявшись за руки, — навіки.
Старша королева хитро поглянула на нас, наші руки, корони і присіла без нашого запрошення, розклавши смарагдову спідницю навколо себе. Золотоволоса королева залишилася стояти на мить довше, злегка похитуючи кучерявою головою. Її червоні губи розтяглися в легенькій усмішці, коли посіла місце поруч зі своєю супутницею.
Різ ледь схилив перед ними голову й вимовив:
— Ми цінуємо, що ви знову знайшли час для зустрічі з нами.
Молода королева злегка кивнула, вивчаючи поглядом своїх бурштинових очей наших друзів позаду нас. Кассіан і Азріель стали біля вікна, поруч із Елейн і Нестою. З вікна було видно садок Елейн, що буяв квітом. Плечі Нести були напружені, а Елейн закусила губу.
Мор стояла з іншого боку від Різа, цього разу в синьо-зеленій сукні, що нагадувала мені про спокійні води Сидри, тримаючи скриньку з оніксу з Верітасом у засмаглих руках.
Старша королева подивилася на нас, примружившись, і роздратовано мовила:
— Після того як нас так глибоко образили під час минулого візиту…
Вона гнівно поглянула на Несту. Моя сестра відповіла їй поглядом, у якому палало найчистіше непохитне полум’я.
Старша королева цокнула язиком:
— Ми радилися, чи можемо пробачити образу. Як бачите, ми вирішили, що можемо.
Брехня. Звинувачувати Несту — нацьковувати нас одна на одну лише за те, що Неста намагалася захистити… З дивним спокоєм я сказала:
— Якщо це найгірша образа, якої вам завдали в житті, то я лиш уявляю, яке потрясіння на вас чекає, коли вибухне війна.
Губи молодої королеви знову сіпнулися, а бурштинові очі засвітилися, як у левиці. Вона промуркотіла мені у відповідь:
— Отже, він все ж таки завоював твоє серце, Руйнівнице Прокляття.
Я витримала її погляд.
Ми з Різом сіли на стільці. Мор ковзнула на місце поруч із ним.
— Не думаю, — сказала я, — що це простий збіг, що Котел дозволив нам знайти одне одного напередодні нової війни між нашими народами.
— Котел? І наші народи? — Золотоволоса королева гралася з рубіновою каблучкою на пальці. — Наш народ не звертається до Котла, у нашого народу немає магії. На мій погляд, є ваш народ і наш народ. І ти сама не набагато краща за «Дітей Благословенних».
Золотоволоса королева скинула своєю акуратною бровою.
— Що відбувається з ними, коли вони потрапляють по той бік Стіни? — Вона кивнула головою в бік Різа, Кассіана й Азріеля. — На них полюють? Чи їх використовують, а потім покидають старіти, поки ви залишаєтеся вічно молодими? Як прикро… Як несправедливо, що ти, Руйнівнице Прокляття, отримала все, про що ці ідіоти, безумовно, благали. Безсмертя, вічна молодість… Що вчинив би Лорд Різенд, якби ти старіла, поки він залишався молодим?
— Минулого разу ви дуже цінували свій час. Чи варто витрачати його на зайві запитання? Чи сьогодні ви вже не так його цінуєте? Який іще сенс у ваших запитаннях, крім бажання послухати саму себе? — з убивчим спокоєм запитав Різ.
Золотоволоса нещиро посміхнулася й повернулася до старшої королеви, прошелестівши сукнею. Стара просто простягнула свою зморшкувату руку в бік скриньки, яку тримала Мор:
— Це той доказ, про який ми просили?
«Не роби цього, — казало моє серце. — Не показуй їм».
Перш ніж Мор встигла кивнути, я мовила:
— Невже моя любов до Вищого Лорда не є достатнім доказом наших добрих намірів? Невже присутність моїх сестер тут ні про що не свідчить? На пальці моєї сестри — залізна каблучка, але вона все одно з нами.
Елейн, здавалося, боролася з бажанням заховати руку за спідницю своєї рожево-блакитної сукні, але навіть не поворушилася, поки королеви розглядали її.