— Я сказала б, що це є доказом її ідіотизму, — глузливо сказала золотоволоса королева. — Бути зарученою з чоловіком, який ненавидить Фе, і ризикувати цим союзом, спілкуючись з вами.
— Не судіть про те, — прошипіла Неста з тихою люттю, — про що нічого не знаєте.
Золотоволоса королева схрестила руки на колінах.
— Ця гадюка знову шипить? — здивувалася вона і хитнула головою в мій бік. — Більш мудрі організатори зустрічі не допустили б її сюди.
— Не забувайте, що вона надала свій будинок і ризикує своїм соціальним становищем заради нас, щоб ці зустрічі відбулися, — сказала я. — У неї є право чути, про що ми говоримо на зустрічі, виступати представником народу цих земель. Вони обидві мають таке право.
Стара перервала молоду королеву, перш ніж та відповіла, і знову махнула зморшкуватою рукою в бік Мор.
— Тоді покажіть нам. Доведіть, що правда за вами.
Різ злегка кивнув Мор. Ні, ні, це неправильно. Не показуй їм, не розкривай скарбу, яким є Веларіс, яким є мій будинок…
«Війна потребує жертв, — почула я голос Різа крізь щілину в моїй ментальній стіні, яку тепер залишала для нього. — Якщо ми не зробимо ставку на Веларіс, ризикуємо втратити Прифію, і не лише її».
Мор підняла кришку чорної скриньки. Срібна куля всередині мерехтіла, наче зірка під склом.
— Це Верітас, — сказала Мор голосом, який одночасно здавався і молодим, і старим. — Дар першого з предків нашого родоводу. Лише кілька разів за всю історію Прифії ми використовували його, відкривали його правду всьому світу.
Вона вийняла кулю з оксамитової колиски. Куля, трохи більша за стигле яблуко, так добре сиділа в її долонях, ніби була для того створена.
— Правда смертельна. Правда дає свободу. Правда може зламати, з’єднати і зв’язати. Верітас містить правду світу. Я Морріган, — сказала вона, і її очі засяяли неземним світлом.
У мене по руках пробігли мурашки.
— Ви знаєте, що я кажу правду.
Вона опустила Верітас на килим між нами, і обидві королеви нахилилися.
Потім Різ мовив:
— Ви прагнете доказів наших добрих намірів, щоб ви змогли довірити нам Книгу?
Верітас запульсував, випромінюючи світло.
— Існує місце в моїх землях. Мирне місто, місто мистецтва й добробуту. І позаяк я маю сумнів, що ви або ваша охорона наважаться перетнути Стіну, я покажу вам його, покажу істину своїх слів, покажу це місце за допомогою кулі.
Мор простягнула руку. Бліда хмара закрутилася навколо кулі, зливаючись із її світлом, і воно пронеслося повз нас.
Королеви здригнулися. Їхні охоронці стиснули руків’я мечів. Хмара ширилася, вбираючи з кулі, від Різа, від Мор, від первісної правди світу, якщо така існувала, правду про Веларіс.
Здавалося, що вітальню огорнули сірі сутінки, потім у сірому мороці з’явилася картина.
То був Веларіс із висоти пташиного польоту. Таким його бачив Різ, літаючи. Невелика пляма на узбережжі, але коли він опустився нижче, місто й річка стали яснішими, більш живими.
Потім зображення спотворилося і згорнулося, немов Різ пролітав через місто цього ранку. Він промчав повз човни й пірси, повз будинки, вулиці, театри. Пролетів Веселкою Веларіса, барвистою і прекрасною у променях цього нового весняного сонця. Люди, щасливі й заклопотані, добрі й гостинні, махали йому руками. Зображення змінювалися: палаци, ресторани, Дім Вітру. Усе це було таємницею цього чудового міста, моєї оселі.
Я б заприсягнулася, що в цьому образі була любов. Не можу пояснити, як Верітас передав це, але кольори… Я зрозуміла, що кольори і світло, які показувала куля, були якимось чином пов’язані зі спогадами Різа.
Ілюзія зникла, а кольори, світло і хмара повернулися назад у кулю.
— Це Веларіс, — сказав Різ. — П’ять тисяч років ми зберігали цю таємницю від сторонніх. Тепер ви знаєте про нього. Тому під час Війни я бився пліч-о-пліч з людьми. Ставши верховним правителем, я заохочував поширення пліток про своє правління. Світ звик вважати мене породженням зла, а Двір Ночі — найстрашнішим місцем. Я лише заохочував ці чутки, плітки і несвідомий страх перед ним. Я робив це заради захисту Веларіса. Заради процвітання міста і благополуччя його мешканців мені довелося пізнати ненависть і презирство решти світу, і я без вагань платив таку ціну.
Обидві королеви приголомшено дивилися на килим, немов досі бачили місто. Мор прокашлялася. Золотоволоса королева здригнулася, немов їй здалося, що Мор прогарчала, і впустила мереживну хусточку на підлогу. Вона нахилилася, щоб підняти її, і щоки в неї порожевіли.
Стара підвела очі на нас: