А бої будуть. Навіть якщо я нейтралізую магію Котла Книгою, навіть якщо зможу перешкодити королю зруйнувати Стіну і весь світ, король уже зібрав армії. Можливо, нам доведеться стати до бою з ним після того, як Котел буде нейтралізовано.
Від моїх сестер не було ані звісточки, солдати Азріеля також не надіслали нам повідомлення про те, що сестри передумали. А мій батько, як я згадала, досі торгує на континенті якимись товарами. Ще один невідомий фактор.
Від королев теж не було звісток. Саме про них я думала найчастіше. Зокрема, про одну з них — про лукаву королеву з бурштиновими очима й зовнішністю левиці… І левовим серцем у грудях.
Я сподівалася побачити її знову.
Коли Різ і Мор пішли, Кассіан та Азріель осіли в міському будинку й почали планувати наш неминучий візит до Гайберну. Після першої вечері, коли Кассіан відкоркував одну з дуже старих пляшок із вином із запасів Різенда, щоб як годиться відзначити наш із Різендом зв’язок суджених, я усвідомила, що вони прийшли, щоб скласти мені компанію, повечеряти зі мною — іллірійці вирішили самі за мною наглядати.
Різ підтвердив мій здогад. Увечері я написала йому листа й чекала, коли той зникне. Очевидно, він був не проти, щоб наші вороги дізналися, що зараз він у Дворі Жахіть. Якщо Гайберн спробує вистежити його там… Що ж, щасти їм.
Я написала Різу: «Як дати зрозуміти Азріелю й Кассіану, що мені не потрібен їх захист? Я не проти їхньої компанії, але проти охорони».
Він відповів: «Не треба їм нічого говорити. Прокресли кордон, якщо вони будуть занадто вперті, але ти їхній друг і моя суджена. Це інстинкт у них — захищати тебе. Тож навіть якщо ти викинеш їх з дому, вони вилізуть на дах».
Я надряпала: «Ви, іллірійські самці, просто нестерпні».
Різ відповів: «Добре, що розмах крил це компенсує».
Навіть із огляду на те, що він був далеко від мене, моя кров кипіла, а пальці на ногах підігнулися. Бажання пробило мене від маківки до пальців ніг. Перо тремтіло в руці, коли я писала:
«Як я сумую за розмахом крил і ще за дечим… у мені».
«Звісно, сумуєш», — відповів він.
Я засичала і квапливо написала відповідь: «Нестерпний».
Я майже відчула його сміх крізь наш зв’язок — зв’язок суджених. Він написав у відповідь: «Коли я повернуся, ми сходимо в ту крамницю на іншому березі Сидри, і там ти переміряєш всі ті чудові мереживні дрібнички для мене».
Я засинала, думаючи про це, уявляючи, що моя рука — це його рука. Молилася, щоб він скоріше закінчив свої справи у Дворі Жахіть і повернувся до мене. На пагорбах навколо Веларіса і навіть на вершинах гір уже панувала весна. Мені хотілося політати з Різом над жовтими й пурпуровими килимами квітів.
Опівдні наступного дня Різа досі не було. Амрен, як і раніше, була занурена в Книгу, Азріель полетів патрулювати місто й найближче узбережжя. А ми з Кассіаном вирушили на денний концерт, де виконували давню й дуже шановану фейську симфонію. Концерт давали просто неба, в амфітеатрі, який стояв на іншому березі Сидри. Кассіан пропонував дістатися туди повітрям, але мені хотілося пройтися пішки, хоча після наших ранкових і вельми нещадних занять у мене боліли всі м’язи.
Ця музика була чарівна. Дивна, але чарівна. Її написали в ті часи, як сказав Кассіан, коли люди ще не ходили по землі. Йому вона здавалася безладною, а мені сподобалася.
Поверталися після концерту мовчки, йдучи одним із головних мостів, перекинутих через річку. Ми завезли ще трохи крові для Амрен, яка подякувала й виставила нас геть, і тепер прямували до Палацу Ниток і Коштовностей, де я хотіла купити своїм сестрам подарунки на подяку за допомогу. Кассіан пообіцяв надіслати їх з наступним розвідником, посланим доставити свіжий звіт. Мені було цікаво, чи збирається він що-небудь передати Несті, коли прибуде посланець.
Я зупинилася в центрі мармурового моста, і Кассіан завмер позаду мене, поки я вдивлялася в синьо-зелену воду, що ліниво плинула. Я відчувала потік, що біг далеко внизу, де з’єднувалася солона і прісна вода, бачила водорості, що коливалися на вкритому мушлями дні, метушню маленьких і вертких істот на каменях і в мулі. Чи міг Тарквен відчувати таке? Чи він у своєму острівному палаці на березі моря плавав уві сні разом із рибами?
Кассіан сперся ліктями на широку кам’яну балюстраду, його червоні Сифони були схожі на живі озера вогню.
Я розуміла, що пхаю носа не у свої справи, але все ж таки сказала: