— Твої обіцянки моїм сестрам… для мене вони дуже важливі.
Кассіан знизав плечима, його крила зашелестіли.
— Я зробив би це для всіх, хто потребує захисту.
— І для Нести твоя обіцянка теж значила дуже багато.
Він ледь примружив карі очі. Але я й далі спокійно спостерігала за річкою.
— Неста відрізняється від більшості людей, — пояснила я. — Зовні вона здається жорсткою і в’їдливою, але це лише стіна. Загорода на кшталт тих, що Різ ставить у себе в голові.
— Загорода від чого? Або від кого?
— Від почуттів. Мені здається, Неста відчуває все, що бачить, — і бачить дуже багато. І часто розчаровується. Ця невидима стіна захищає її від потрясінь, від надмірного занепокоєння через будь-що.
— Мені здалося, що вона навряд чи піклується про когось, окрім Елейн.
Відчуваючи на собі погляд Кассіана, я підвела голову й подивилася на його гарне засмагле обличчя.
— Вона ніколи не стане схожою на Мор, — сказала я. — Вона ніколи не покохає відкрито і не даруватиме своє кохання кожному, хто зверне на неї увагу. Але за тих, хто їй дорогий… Мені здається, Неста стане горою. І себе не пожаліє. У нас із нею непрості стосунки. Але Елейн…
У мене затремтіли губи:
— Кассіане, вона ніколи не забуде, що ти пообіцяв захистити Елейн. Захистити її людей. Усе своє життя вона пам’ятатиме цю доброту.
Він випростався, постукуючи кісточками пальців по гладкому мармуру:
— Навіщо ти розповідаєш мені все це?
— Мені просто здалося, що ти повинен це знати. Не здивуюся, якщо під час вашої зустрічі вона буде колючою. Я навіть упевнена, що так воно й буде. Та в глибині душі Неста тобі дуже вдячна. Просто вона не вміє це висловити. Але її серце випромінює подяку.
Мені було цікаво, що відчуває до Нести сам Кассіан, однак тут я помітила щось дивне. Вода в річці змінилася.
Зовні вона залишилася такою, як і була. Утім… у потоках відчувалося незрозуміле тремтіння. І на дні, і в рухах маленьких істот. Здавалося, ніби у воду капнули чорнило.
Кассіан миттєво перейшов у стан бойової готовності, поки я оглядала річку і протилежний берег.
— Що це, в дідька? — пробурмотів він і постукав пальцями по Сифонах на своїх руках.
Усе тіло Кассіана вкрилося лускатими чорними обладунками, розповзаючись по руках, плечах, грудях. Я не знала, куди зникла його туніка. Обладунки обволікали його, як друга шкіра, нітрохи не обмежуючи рухів. З’явилося ще кілька Сифонів. Усі вразливі місця: шия, плечі, груди, поперек вкрилися додатковими шарами чорних лусочок. Я й оком не змигнула, як обладунки покрили його ноги та ступні.
Небо було безхмарне, а на вулицях вирувало життя.
Кассіан продовжував ретельний огляд, повільно обводячи поглядом Веларіс.
Річка піді мною залишалася спокійною, але я відчувала, як вона здіймається, немов намагаючись втекти від…
— Від моря, — видихнула я.
Погляд Кассіана був спрямований уперед, до річки перед нами, до скель, що підносилися вдалечині й зустрічали бурхливі хвилі, які йшли з океану.
А на обрії виразно було видно чорну пляму. Вона швидко рухалася в наш бік, збільшуючись ушир.
— Скажи мені, що це величезна зграя птахів, — попросила я.
А жилами вже розливалася магічна сила. Я стиснула пальці, наказуючи собі заспокоїтися.
— Тут не повинно бути іллірійських патрулів, вони не знають про це місце… — сказав він так, ніби це була відповідь.
Його погляд зупинився на мені:
— Ми негайно повертаємося додому.
Чорна пляма розділилася, перетворюючись на незліченні силуети. Занадто великі для птахів. Набагато більші, ніж птахи.
— Ти повинен зчинити бучу, — сказала я.
Але буча вже зчинилася. Містяни помітили крилаті постаті. Хтось показував на них пальцем. Хтось кричав.
Кассіан потягнувся до мене, але я відскочила. Кінчики моїх пальців похололи, кров закипіла. Я була готова зустріти непроханих гостей і перебити по одному.
— Приведи Азріеля й Амрен.
Силуети вже досягли скель поблизу моря. Незліченні істоти з довгими кінцівками, деякі несли у своїх лапах солдатів… Військо загарбників.
— Кассіане! — вигукнула я.
Але в руці Кассіана з’явився іллірійський клинок, достоту такий само, як той, що висів у нього за спиною. Бойовий ніж блиснув у другій його руці.
— Негайно повертайся в будинок, — звелів Кассіан, простягаючи мені зброю.
Я не мала наміру тікати й ховатися за стінами й шарами магічного захисту. Я володіла багатьма видами магічної сили, і всі вони могли стати в пригоді. Я могла заморозити їхні крила, спалити їх, ламати не лише крила — кістки й тіла.