Так швидко, ніби їх приніс лютий вітер, ворожі сили досягли зовнішніх кордонів міста. І почали стріляти в людей на вулицях, які одразу ж втекли в укриття. Я схопила запропоновану мені зброю. Її холодне металеве руків’я зашипіло під моїми розпеченими долонями.
Кассіан здійняв у повітря руку. Червоне світло вихопилося з його Сифону вгору й зусібіч, формуючи захисну стіну в небі над містом, на шляху армії, що прибувала.
Він зціпив зуби, крекчучи, поки крилатий легіон урізався в його щит. Так, ніби відчував кожен удар.
Напівпрозорий червоний щит поширювався далі, відкидаючи їх назад.
Ми обоє, заціпенівши від жаху, спостерігали за тим, як істоти атакують щит, викинувши вперед руки.
Вони не належали до жодного виду фейрі. Я дивилася на них, а магічна сила в мені шипіла і згасала.
Усі вони були схожі на Аттора. Усі довгорукі й довгоногі, із сірою шкірою, зміїними мордами і гострими як бритва зубами.
Легіон йому подібних прорвав щит Кассіана, як павутину. На їхніх тонких сірих руках виблискували блакитні кам’яні обладунки. З такого само каменю були ланцюги, на які Різа підвісили в печері.
Каміння, яке ламало і віддзеркалювало магію. Прямісінько з нечестивої скарбниці короля Гайберну.
Кассіан послав до них ще одну міцну стіну. Деяких істот викинуло з ладу, вони приземлилися за околицями міста, стали вразливими. Жар моїх долонь згаснув, змінившись липким потом.
Вулиці, на яких я звикла чути сміх і музику, наповнилися криками переляканих містян. Веранди чайних закладів спорожніли. Я бачила: щитам Кассіана не втримати цього натиску.
— БІЖИ! — закричав він.
Я розуміла, що заважаю йому, не даючи розвернутися. Зараз Кассіану була потрібна допомога Азріеля й Амрен.
Просто над нами троє істот врізалися в купол червоного щита, дряпаючи його, шар за шаром знищуючи своїми кам’яними нарукавниками.
То ось що затримало короля Гайберну на місяці — збір арсеналу. Пошук зброї, здатної боротися з магією і з Вищими Фе, які користуються нею.
У щиті утворилася діра, і Кассіан кинув мене на землю, штовхаючи до мармурової огорожі. Його крила широко розкинулися наді мною, тверді, мов вирізані з каменю.
На мосту пролунали крики, шипіння, сміх, а потім…
Вологий глухий стукіт.
— Дідько! — вилаявся Кассіан і повторив: — Дідько!
Він трохи відсунувся, і я визирнула, щоб подивитися, що це було, хто це був…
На білому мармурі мосту, немов рубіни на сонці, світилися бризки крові. А на одному з найкрасивіших ліхтарних стовпів обабіч мосту…
Її тіло зігнулося, немов у любовній пристрасті. Її золотаве волосся видерли, оголивши закривавлену шкіру голови. Замість бурштинових очей зяяли дві криваві діри. Загострений верх стовпа пробив її тіло й тепер стирчав з живота, слизький від крові. Вона билася в передсмертних судорогах.
Когось знудило на мосту від страшного видовища.
Я ж не могла відвести погляд від золотоволосої королеви. І від Аттора, який прослизнув крізь зроблену ним дірку в щиті і злетів на вершину вкритого кров’ю ліхтаря.
— З найкращими побажаннями, — засичав він, — від смертних королев. І Джуріана.
Він зістрибнув і полетів, швидко і плавно, у бік театрального кварталу. Невже ще зовсім недавно ми там слухали музику?
Кассіан зібрався злетіти і наздогнати Аттора. Потім згадав про мене.
— Лети.
— А ти біжи додому. Негайно.
Це був одночасно і його останній наказ, і прощання, коли він злетів у небо за Аттором, який уже зник серед вулиць, сповнених зойків.
Навколо мене у щиті утворювалися діри, одна по одній, крилаті істоти сипалися всередину, скидаючи солдатів Гайберну, яких вони несли через море.
Солдатів усіх форм і розмірів — нижчих фейрі.
Рот золотоволосої королеви відкривався й закривався, як у риби, викинутої на берег. Врятувати її, допомогти їй…
Моя кров. Я можу…
Я ступила крок уперед. Її тіло впало. І через силу, яка невідомо звідки взялася в мені, я відчула шепіт смерті, що забрала її.
Скрики, биття крил, свист стріл несподівано порушили тишу.
Я побігла на свій бік Сидри до міського будиночка. Я була не в змозі розсіятися: ледь могла мислити через паніку. Можливо, у мене залишалися лічені хвилини до того, як вони дістануться моєї вулиці. Хвилини на те, щоб опинитися там і привести із собою стільки підкріплення, скільки зможу. Будинок захищений. Ніхто не міг потрапити всередину, навіть ці істоти.
Фейрі проносились повз мене, шукаючи притулку друзям і сім’ям. Я досягла кінця мосту, де переді мною розкинулися круті пагорби…