Різ узяв скриньку з моїх рук і поклав на тумбочку, перш ніж потягнути мене до ліжка:
— А якщо я хочу вийти на крок уперед?
— Я тебе уважно слухаю, — промуркотіла я, поки він укладав мене на простирадла.
Розділ 61
Я ніколи ще не носила на собі стільки зброї. Леза були пристебнуті по всьому тілу, заховані в чоботях, у внутрішніх кишенях. А за спиною в мене висів іллірійський меч.
Лише кілька годин тому я пізнала приголомшливе щастя після такого жаху й горя. Лише кілька годин тому він обіймав мене й ми кохалися.
А тепер Різенд, мій суджений, Вищий Лорд і союзник, стояв поруч зі мною в холі. З другого боку від мене стояли Мор, Азріель і Кассіан — усі озброєні, одягнені в лускаті обладунки. Навколо нас була незвична тиша.
Амрен сказала:
— Король Гайберну старий, Різе, дуже старий. Не затримуйтеся.
Голос поруч із моїм серцем прошепотів:
— Привіт, мила зла брехухо.
Дві половинки Книги Дихання були заховані в різних кишенях. В одній лежало заклинання, яке я мала виголосити, — воно було написане чітко. Я не насмілилась вимовити його вголос, попри те що прочитала десятки разів.
— Ми повернемося звідси до того, як ти встигнеш засумувати, — сказав Різенд. — Добре охороняй Веларіс.
Амрен розглядала мої руки в рукавицях і зброю.
— Порівняно з Котлом, — сказала вона, — Книга зовсім нешкідлива. Якщо заклинання не спрацює або якщо ви не зможете змінити його — ідіть звідти.
Я кивнула. Вона знову оглянула всіх нас.
— Щасливого польоту.
Ці слова були єдиним натяком на те, що вона хвилюється за нас.
Я повернулася до Мор. Вона стояла, розкинувши руки й чекаючи на мене. Кассіан і Різ розсіються разом із Азріелем. Мій суджений висадиться на узбережжі до того, як іллірійці знайдуть нас із Мор миттю пізніше.
Я рушила до Мор, але Різ став переді мною, його обличчя було напружене. Я звелася навшпиньки й поцілувала його.
— Зі мною все буде гаразд. З нами всіма все буде гаразд.
Його очі були прикуті до моїх під час поцілунку, а коли я відірвалася від нього, він перевів погляд на Кассіана.
Кассіан вклонився.
— Ціною свого життя, Вищий Лорде. Я захищатиму її ціною свого життя.
Різ подивився на Азріеля. Він кивнув і вклонився, промовивши:
— Ціною обох наших життів.
Це було досить задовільною відповіддю для мого судженого, який нарешті повернувся до Мор. Вона кивнула і сказала:
— Я знаю, що мені наказано.
Мені стало цікаво, що це був за наказ і чому мені ніхто нічого про нього не сказав, але Мор схопила мене за руку і, перш ніж я встигла попрощатися з Амрен, ми зникли.
Ми зникли, пірнувши в нічну темряву над морем.
Тепле тіло врізалося в моє, спіймавши мене, перш ніж я запанікувала й розсіялася сама.
— Спокійно, — сказав Кассіан, тримаючись правіше.
Я подивилася нижче й побачила Мор, яка досі падала, а потім знову розсіялася в нікуди.
Жодних ознак чи натяків на присутність Різа поряд або позаду нас. За кілька метрів попереду летів Азріель — стрімка тінь над чорною водою, він рухався до клаптика суходолу, до якого ми зараз наближалися.
Гайберн.
Тут не було вогнів, і він був якийсь… старий. Здавалося, там мешкає павук, який колись давно сплів павутину й відтоді невтомно чекає на здобич.
— Я був тут двічі, — сказав Кассіан. — І обидва рази поспішав скоріше втекти звідси.
Я розуміла чому. Перед нами постала стіна з білих, кольору кістки, скель. Їхні вершини були пласкі й порослі травою, а далі йшли похилі безплідні пагорби. Дивлячись на них, я відчувала неймовірну порожнечу.
Амаранта вирізала всіх своїх рабів, щоб не звільняти їх. Вона була тут командувачкою, однією з багатьох. Якщо ті сили, що атакували Веларіс, були авангардом… Я нервово стиснула руки в рукавичках.
— Це його замок там, попереду, — сказав Кассіан крізь зціплені зуби, повернувши вбік.
Навколо вигину узбережжя, вбудований у скелі й розташований високо над морем, стояв похилений, напівзруйнований замок із білого каменю. Не з багатого мармуру, а з вапняку… І не зовсім білий. Кольору кістки. Десь із дюжину шпилів підносилися в нічне небо. Кілька вогнів мерехтіли у вікнах і на балконах замку. І не було ніякого патруля зовні.
— Де всі?
— Зміна вартових. — Вони спланували все навколо цього. — Внизу, біля моря, є невеликі двері. Мор чекатиме нас там. Це найближчий вхід на нижні рівні.
— Отже, перекинути нас до Котла вона не може.