— Забагато захисної магії, щоб ризикувати часом, поки вона зможе пробитися крізь неї. Різ, може, і зміг би це зробити, але ми зустрінемося з ним біля дверей на зворотному шляху.
Я відчула сухість у роті. Над моїм серцем Книга промовила: «Будинок… Віднеси мене додому».
Тепер і я відчула її «дім». Що ближче ми підлітали до замку, що нижче опускалися, стаючи мокрими від холодних океанських бризок, то виразніше я відчувала Котел.
Древній. Жорстокий. Визнає тільки себе.
Котел. Мої друзі могли б і не витрачати стільки зусиль, розвідуючи його місцезнаходження. Обидві частини Книги самі приведуть мене туди. Від цієї думки я здригнулася.
— Спокійніше, — знову порадив мені Кассіан.
Ми приземлилися на платформу перед дверима, схожими на корабельний люк. Мор чекала з мечем напоготові перед відчиненими дверима.
Кассіан шумно видихнув, але Азріель дістався до Мор раніше, приземлившись швидко й безшумно, і відразу ж попрямував у замок на розвідку.
Мор чекала нас. Її очі були прикуті до Кассіана, коли ми приземлилися. Вони не розмовляли, але обмінялися занадто довгими поглядами, які, помітила я, були не випадкові.
Я замислилася: що виявили їхні натреновані почуття?
Прохід попереду був темний і мовчазний. Азріель з’явився миттю пізніше.
— Охорону знешкоджено.
На його ножі була кров — на ножі, зробленому з ясена. Холодні очі Еза зустрілися з моїми.
— Поквапся, — сказав він.
Мені не треба було концентруватися, щоб відстежити Котел до місця, де він був схований. З кожним моїм подихом він притягував мене у свої темні обійми.
Щоразу, коли ми підходили до перехресть коридорів, Кассіан та Азріель розділялися, зазвичай повертаючись із закривавленими ножами й похмурими обличчями і тихо наказуючи мені поквапитися.
Кілька тижнів поспіль, діючи через шпигунів Азріеля, вони розробляли наш похід сюди, вираховуючи все до хвилини. Якщо ж мені знадобиться більше часу, ніж було відпущено за їхніми розрахунками, якщо Котел буде неможливо зрушити з місця… наша подорож сюди марна. Але смерті вартових, що їх убили Кассіан і Азріель, марними не будуть. Цим я не переймалася.
Ці люди заподіяли шкоду Різу. Вони принесли зброю, щоб скалічити його. Вони послали цей легіон, щоб зруйнувати й безжально знищити моє місто.
Коридор привів нас до древньої підземної в’язниці. Я пригадала в’язницю, у якій сидів Косторіз. Мор ішла поруч зі мною, постійно озираючись навсібіч. Нас оточували темні брудні стіни. Остання лінія захисту.
Я розуміла: якщо Кассіана й Азріеля раптом поранять чи захоплять у полон, Мор мала будь-що вивести мене назовні, після чого притьмом повернутися до Веларіса.
Але в древніх катівнях було порожньо. Крім вартових, з якими розправилися іллірійці, нам більше ніхто не трапився. Я мовчки захоплювалася військовими навичками Кассіана та Азріеля. Коридор не закінчувався, але наш шлях лежав ще нижче. Знайшовши сходи, ми стали спускатися. Нижче, нижче, нижче.
Мене почало нудити.
— Він там. У самому низу, — прошепотіла я.
Кассіан узяв на себе сходи; його іллірійське лезо було забарвлене темною кров’ю. Здавалося, ні Мор, ні Азріель не дихали, поки тихий свист Кассіана не відбився від каменів унизу.
Мор поклала руку мені на спину, і ми спустилися в темряву.
— Дім, — зітхали обидві половинки Книги Дихання. — Дім.
Кассіан стояв у круглому приміщенні, на самому нижньому рівні підземелля. Над його плечем мерехтіла неяскрава куля магічного світла.
А в центрі кімнати, на вершині невеликого помосту, стояв Котел.
Розділ 62
Котел був відсутній і одночасно присутній. Темрява… і не важливо, звідки вона походила. Але він не був ні життям, ні радістю, ні світлом, ні надією.
Був він розміром не більший за балію. Кований із темного заліза. Три ніжки, які король знайшов, коли грабував храми, були подібні до гілок, укритих шипами.
Було в Котлі щось відразливе й водночас привабливе. Мор зблідла.
— Поквапся, — сказала вона мені. — Маємо кілька хвилин.
Азріель оглянув кімнату, сходи, якими ми сюди прийшли, Котел і його ніжки. Я хотіла підійти до помосту, але він простягнув руку в мій бік.
— Прислухайтеся.
Так ми і зробили.
Не до слів… Пульсації… Немов кров пульсувала в кімнаті. Немов у Котла було серцебиття.
«Подібне притягує подібне». Я підійшла до помосту. Мор стояла за моєю спиною, але не зупинила мене, коли я ступила на нього.