— Тобі колись говорили, що ти надзвичайно сильна як для Вищої Фе?
— А я хіба сильна?
— Сприймаю цю відповідь як «ні». — Він поклав до рота шматочок дині. — Ти колись мірялася з кимось силою?
— Навіщо мені було це робити? — Я й без того була знівечена.
— Тому що тебе воскресили й відродили сім Вищих Лордів. На твоєму місці мені було б цікаво перевірити, чи перейшла до мене їхня сила під час цього процесу.
Я вся похолола.
— Нічого до мене не перейшло.
— Було б досить… цікаво, — сказав він усміхаючись, — якби це сталося.
— Нічого цікавого, і в мене немає наміру ні вчитися читати, ні вчитися ставити ментальний захист із тобою.
— Чому? На зло? Я думав, що ми покінчили із цим ще в Підгір’ї.
— Навіть не змушуй мене згадувати, що ти зробив там зі мною.
Різ замовк.
Я ніколи не бачила його таким. Він став тихим, ніби сама смерть заглянула йому в очі. Його груди стали здійматися чимраз частіше. Присягаюся, я бачила за його спиною, поміж колон, тінь із велетенськими крилами.
Він розтулив рота, нахилившись уперед, і зупинився.
Тіні, переривчастий подих і напруження миттєво зникли. Усмішка повернулася на його уста.
— У нас зараз будуть гості. Обговорімо це пізніше.
— Ні, зараз.
Але тут коридором пролунали швидкі легкі кроки і з’явилася вона.
Якщо Різенда можна було б назвати найвродливішим чоловіком, якого мені колись доводилося бачити, то й вона була незгірш за нього.
Її яскраве золотаве волосся було недбало зібране в косу, а бірюзовий одяг — такого самого фасону, як і мій, — підкреслював її засмаглу, поціловану сонцем шкіру, що сяяла у світлі ранкових променів.
— Привіт, привіт, — прощебетала вона, і її повні губи розтягнулися в сліпучій усмішці, а допитливий погляд насичено-карих очей зупинився на мені.
— Фейро, — рівним голосом мовив Різ, — познайомся з моєю кузиною. Її звати Морріган. Мор, познайомся з прекрасною, чарівною і відкритою до всього нового Фейрою.
Мені кортіло хлюпнути чай йому в обличчя, та Мор саме підійшла до мене.
Кожен її крок був упевнений і твердий, витончений і… врівноважений. Весела, але напоготові. Та, якій не потрібна зброя. Принаймні вона не потребує того, щоб носити її при собі за поясом.
— Я стільки про тебе чула, — сказала вона, і я встала, незграбно простягаючи руку.
Вона проігнорувала цей жест, натомість стиснувши мене в міцних обіймах, аж кістки мої хруснули. Вона пахла цитрусом і корицею. Я спробувала розслабити напружені м’язи, коли вона відірвалася і дружньо усміхнулася.
— Відчуваю, у вас тут із Різом відбулася напружена розмова, — сказала вона, сідаючи в крісло між нами. — Добре, що я зайшла. Хоча мені було б до вподоби спостерігати, як яйця Різа прибивають до стіни.
Різ скинув догори брови, поглянувши на сестру з подивом.
Я спробувала приховати усмішку.
— Рада знайомству.
— Брешеш, — сказала Мор, наливаючи чай і наповнюючи свою тарілку. — Ти не хочеш мати з нами нічого спільного, адже так? І страшенно розлючена на Різа за те, що він змушує тебе сидіти тут.
— Ти… сьогодні жвава, Мор, — зауважив Різ.
Мор звела на нього свої неймовірно гарні очі.
— Прости мені мою радість від того, що у мене нарешті з’явилася компанія.
— Ти могла б повернутися до своїх обов’язків, — промовив Різ.
Я міцно стиснула губи. Ніколи не бачила Різа роздратованим.
— Мені потрібна була перерва, а ти казав, що я можу спілкуватися з тобою, щойно вона виникне. Що може бути краще за те, що ти нарешті привів мені нового друга, з яким можна познайомитися?
Я зрозуміла відразу дві речі: по-перше, вона не лукавила й говорила те, що думала; по-друге, це вона вчора сміялася з Різа через нашу із ним сварку — я впізнала її по голосу.
«Ну, здається, це минуло доволі мирно». Наче була якась альтернатива, інший результат нашої розмови, яка могла б бути приємнішою.
Біля моєї тарілки з’явилася нова виделка, і, взявши її, я наколола шматочок дині.
— Ви двоє зовсім не схожі одне на одного, — нарешті сказала я.
— Мор — моя кузина в найвіддаленішому розумінні цього слова, — сказав він.
Вона усміхнулася йому, поїдаючи шматочки помідора і блідого сиру.
— Але ми зростали разом. Вона єдина з моїх родичів, хто вижив.
У мене забракло слів, щоб запитати, що сталося з усіма іншими. Можливо, це якось пов’язано із загибеллю батьків і братів Темліна. Заглиблюватися в ці думки мені не хотілося.
— І, як моя єдина родичка, — повів далі Різ, — Мор гадає, що вона має право з’являтися в моєму житті і зникати з нього, коли їй заманеться.