Моя сила вибухнула й заповнила всю залу, і присутні в ній воїни зашипіли й відступили назад. Навіть Різ завмер. Король і королеви застигли з відкритими ротами. Мої сестри і Люсьєн також були в сум’ятті.
Цей дар мені дістався від Двору Дня… Світло, що допоможе дізнатися про всі пастки короля й розплутати їх. Руйнівниця Прокляття стала ще й Руйнівницею Заклинань. Сліпуче світло дало змогу побачити всі закляття, накладені королем, усі його магічні покриви, показуючи мені найкоротший вихід із замку… Світло ставало дедалі яскравішим, і я вдивлялася, вдивлялася.
Мене оточували міцні щити, поховані всередині зроблених із кісток стін замку. Я знову послала спалах сліпучого світла — виверт, хитрий трюк, поки я перерізала стародавні переплетення щитів.
Зараз мені залишалося лише зіграти свою роль.
Світло погасло, а я знітилася на підлозі, вхопившись за голову руками.
Тиша. Стояла суцільна тиша, і всі пильно дивилися на мене. Навіть із обличчя Джуріана, який стояв, притулившись до стіни, зникла їдка посмішка.
Але мої очі були зосереджені тільки на Темліні, коли я опустила руки, ковтаючи ротом повітря.
— Темліне, — пошепки позвала я його.
Він не зрушив з місця. Позаду нього король здивовано дивився на мене. Знав він чи ні, що я розірвала його щити, знав чи ні, що це був спектакль? Тепер мені було байдуже. Поки що.
Я знову моргнула, немов приходячи до тями:
— Темліне?
Я роздивлялася свої руки, кров на них, і, коли глянула на Різа, коли побачила спотворені обличчя моїх друзів, промоклих до рубця сестер…
На обличчі Різа не відбилося нічого, крім шоку й потрясіння, коли я відскочила геть від нього. Подалі від нього. Просто до Темліна.
— Темліне, — втретє позвала я його.
Око Люсьєна розширилося, і емісар став між мною й Елейн. Я повернулася до короля Гайберну й подивилася на Різенда.
— Що ти скоїв зі мною? — зітхнула я повільно й гортанно, відступаючи до Темліна. — Що ти скоїв?
«Виведи їх звідси. Виведи моїх сестер».
«Підіграй, будь ласка, підіграй мені. Будь ласка…»
Ні звуку, жодного щита чи проблиску почуттів крізь наш зв’язок. Сила короля остаточно заблокувала його. Нічого, що я могла б зробити, щоб протистояти їй, була я Руйнівницею Прокляття чи ні.
Але руки Різа ковзнули в кишені, коли він промуркотів:
— Як ти звільнилася?
— Що? — обурився Джуріан, відштовхнувшись від стіни і підступивши до нас.
Але я повернулася до Темліна. Звісно, в мене не залишилося до нього жодних почуттів. І його одяг, і його запах були для мене чужі. Темлін недовірливо й обережно стежив за мною.
— Не дозволяй їм знову забрати мене, не дозволяй їм, ні… — Я не могла стримати схлипів, зрозумівши, що вчинила.
— Фейро, — ніжно сказав Темлін.
І я зрозуміла. Він подивився на мене, розігруючи незворушність:
— Фейро, як ти це зробила?
«Забери моїх сестер, — благала я Різа крізь слабкий зв’язок. — Я розірвала щити для вас — для всіх вас. Виведи їх».
— Не дозволяй йому забрати мене, — знову заридала я. — Я не хочу назад.
І коли я глянула на Мор, на сльози, що текли її обличчям, поки вона допомагала Кассіану підвестися, знала, що вона зрозуміла, навіщо я таке скоїла. Але сльози зникли — змінилися глибоким сумом, зверненим до Кассіана, а потім вона повернулася, подивившись поглядом, сповненим ненависті, на Різенда, і кинула:
— Що ти зробив із цією дівчиною?
Він подивився на мене, розігруючи незворушність:
— Як ти зробила це, Фейро?
Він був забруднений кров’ю Кассіана й Азріеля. Остання гра. Остання з тих, що ми грали разом.
Я похитала головою. Королеви відступили, їхні охоронці утворили стіну між нами.
Темлін уважно спостерігав за мною. Як і Люсьєн.
Я повернулася до короля. Він посміхався. Немов знав. Але я сказала:
— Порвіть зв’язок.
Різенд, мертвотно блідий, завмер.
Я попрямувала до короля і впала на коліна перед його троном.
— Порвіть зв’язок, зв’язок суджених. Він… змусив мене зробити це, змусив заприсягтися.
— Ні, — заперечив Різенд.
Я проігнорувала його, попри те що мені було боляче, попри те що знала: нічого подібного не було, але продовжувала грати.
— Зроби це, — благала я короля, тихо молячись, щоб він не помітив порушених заклинань, у яких я зробила пробоїни. — Я знаю, що ти можеш. Просто звільни мене. Звільни від цього.
— Ні, — повторив Різенд.
Темлін спостерігав за нами. І я глянула на нього, Вищого Лорда, якого колись кохала, й видихнула: