— Ти сьогодні такий похмурий, — сказала Мор, поклавши два мафіни собі на тарілку.
— Я не бачила тебе в Підгір’ї, — викрутилася я, сповнюючись ненавистю до цієї назви більше, ніж будь-коли.
— О, мене там не було, — відповіла вона. — Я була в…
— Годі, Мор, — сказав він тихим, проте суворим голосом.
Це було випробування — бути осторонь, не втручатися в суперечку, не вивчати їх так пильно.
Різенд поклав серветку на стіл і підвівся.
— Мор буде тут до кінця тижня, але ні в якому разі не думай, що ти мусиш бути поруч із нею.
Мор показала йому язика. Він закотив очі — то був найбільш людський жест, який я завважила, спостерігаючи за ним. Він уважно подивився на мою тарілку.
— Ти наїлася?
Я кивнула.
— Гаразд. Тоді пішли. — Він кивнув у бік колон і занавісок, які коливалися позаду нього. — На тебе чекає перший урок.
Чітким рухом ножа Мор розрізала один із мафінів навпіл. Кут, під яким рухалися її пальці, та чіткі рухи зап’ястя підтвердили мою підозру про те, що зброя не була чимось незбагненним для неї.
— Якщо він тебе дратуватиме, не соромся — скинь його з найближчого балкона, — порадила сестра.
Різ повільно показав їй непристойний жест,
— Смачного! — сказала я Мор.
— Якщо потребуватимеш компанії, — озвалася вона, коли я виходила з-за столу, — кричи.
Напевне, вона сказала «кричи» в прямому значенні цього слова.
Я кивнула і пішла за Вищим Лордом.
Я погодилася сісти за довгий дерев’яний стіл у відгородженій фіранками частині кімнати лише тому, що Різ мав рацію. Невміння читати ледь не коштувало мені життя в Підгір’ї. А щоб мені, якщо знову не скористаюся нагодою навчитися читати, хай навіть це буде частиною якогось його підступного плану. Що ж до щита… Я була б цілковитою дурепою, якби не прийняла пропозицію повчитися в нього. Думка про будь-кого, надто про Різа, хто копирсається у мене в голові, витягує інформацію про Двір Весни, про близьких і дорогих мені людей, була дуже неприємною. Я ніколи не дозволю чинити так зі мною. Принаймні з доброї волі.
Але від цього було не легше змиритися з присутністю Різа, який сидів тут зі мною за дерев’яним столом. Не легше було й дивитися на стос книжок на столі.
— Я знаю алфавіт, — різко сказала я, коли він поклав аркуш паперу переді мною, — не така вже я й дурна. — Поклавши руки на коліна, я стиснула пальці, а потім сховала руки, яким не змогла знайти місця, під стегна.
— Я й не казав, що ти дурна, — мовив він. — Я лише намагаюся зрозуміти, з чого нам почати.
Я відкинулася на спинку м’якого крісла.
— Ти ж не хочеш повідомити мені, як далеко ти просунулася у своїх уміннях.
Я спалахнула.
— Ти можеш найняти викладача?
Він звів брову:
— Ти можеш, принаймні спочатку, спробувати зі мною.
— А хіба Вищому Лорду немає більше чого робити, крім як навчати мене грамоти?
— Звісно, є. Утім, яке задоволення спостерігати за тобою, коли ти отак відбрикуєшся.
— Який ти покидьок.
Різ стиха хихикнув.
— Мене називали ще гірше. Власне, і ти з-поміж них. — Він постукав пальцем по аркушу, що лежав перед ним. — Прочитай це.
Літери розпливалися, в горлі я відчула клубок.
— Не можу.
— Спробуй.
Речення було написане вишуканим почерком. Не було сумніву, що це писав він. Я спробувала розтулити рота, але не змогла.
— Який ти, власне, матимеш із цього зиск? Ти обіцяв сказати мені, якщо я працюватиму з тобою.
— Я не уточнював, коли саме скажу тобі це.
Я відсунулася від нього, губи в мене затремтіли.
Він ворухнув плечем.
— Може, мене обурює сам той факт, що ти дозволяєш цим підлабузникам і стерв’ятникам з Двору Весни змушувати тебе відчувати себе неповноцінною. Може, мені справді подобається дивитися, як ти напружуєшся. Або, може…
— Я зрозуміла.
Різ пирснув.
— Спробуй прочитати це, Фейро.
Дурень. Я вихопила папірець, мало не розірвавши його навпіл. Подивилася на перше слово, прочитала його про себе. «Т-ти…» Потім я спробувала розібратися з вимовою, йдучи за логікою, знову вимовляючи про себе. «Дуже…»
— Гарна, — прошепотів він.
— Я не просила твого схвалення.
Різ усміхнувся.
— …Абсолютно.
На це слово пішло ще більше часу. Воно було геть складне. «Че… ча…».
Я поблажливо глянула на нього, примружившись.
— Чарівна, — промуркотів він.
Я насупилася. Прочитала ще два слова, а потім різко повернулася до нього.