Різ підійшов до столу, де лежала розгорнутою ще одна мапа з фігурками, що стояли на її поверхні. Мапа Прифії й Гайберну.
Кожен Двір на нашій землі було позначено, так само як і села, міста, річки, гори. Кожен Двір, окрім Двору Ночі…
Велика територія на півночі була геть чиста. Навіть гірських хребтів не було. Дивно — найімовірніше, то була частина плану, якого я не могла зрозуміти.
Я побачила, що Різ спостерігає за мною. Його зведені догори брови змусили мене запнутися й не ставити запитань, що я їх уже почала формувати подумки.
— Нічого запитати не хочеш?
— Ні.
На вустах Різа вигравала котяча усмішка. Він кивнув на мапу, що висіла на стіні:
— Що ти бачиш?
— Це якийсь особливий спосіб змусити мене не відволікатися від уроків читання?
Я справді не могла прочитати написаного, бачила тільки форми. Ніби стіна величезною лінією ділила наш світ навпіл.
— Скажи мені, що ти бачиш.
— Світ поділений навпіл.
— І ти гадаєш, що все так і має залишатися?
Я різко повернулася обличчям до нього.
— Мої близькі… — Я запнулася на слові. Я не повинна була згадувати, що в мене є сім’я, про яку я дбаю.
— Люди, про яких ти думаєш, що вони сім’я, — сказав Різ, — постраждають у першу чергу, якщо Стіна впаде, так? Вони ж так близько до кордону… Їм пощастить, якщо вони сховаються за океаном до того, як це станеться.
— А це станеться?
Різенд не зводив з мене погляду.
— Можливо.
— Чому?
— Тому що наближається війна, Фейро.
Розділ 7
Війна.
Це слово жахало мене, від нього холонула кров.
— Тільки не нападай, — видихнула я. Заради цього я стану на коліна. Повзтиму на колінах, якщо доведеться. — Прошу тебе, не нападай.
Різ звів голову, стиснувши губи.
— Навіть після всього, що сталося, ти все одно вважаєш мене монстром.
— Будь ласка, — видихнула я. — Вони беззахисні, у них немає жодного шансу.
— Я не маю наміру захоплювати землі смертних, — дуже тихо сказав він.
Я чекала, поки він продовжить говорити, насолоджувалася простором кімнати. Нараз земля захиталася в мене під ногами.
— Зведи свій клятий щит, — наказав він.
Невидима стіна, зведена у моїй свідомості, вчергове впала. Але я так стомилася, і якщо війна справді неминуча, і якщо моя сім’я…
— Щит. Негайно.
Різкий наказ — голос Вищого Лорда Двору Ночі — змусив мене зібратися докупи, і мій змучений розум став зводити стіну цеглинка за цеглинкою. Лише коли стіна приховала мої думки, він заговорив, і його погляд трохи пом’якшав, але це була майже невловима зміна.
— Ти справді вважала, що все скінчиться після перемоги над Амарантою?
— Темлін не казав…
А з якого дива він казав би? Утім, мені заборонялося відвідувати зібрання, було так багато охорони, я була така напружена. Я повинна була вимагати від нього пояснень, чому він не розповів мені нічого.
— Король Гайберну вже понад сто років планував кампанію з повернення земель, які лежать на південь від Стіни, — пояснив Різ. — Амаранта була експериментом, що тривав сорок дев’ять років. Стільки знадобилося, щоб зрозуміти, як довго територія може перебувати під керівництвом одного з його командувачів і як легко вона може впасти.
Для безсмертного сорок дев’ять років були порожнім звуком, дрібницею. Я не здивувалася б, якби почула, що він планував усе це протягом століть.
— Він спочатку нападе на Прифію?
— Прифія, — сказав Різ, вказуючи на мапу, що лежала на столі, — це єдина перешкода, що відокремлює Короля Гайберну від континенту. Він має намір повернути людські землі й напевно захопити ще й володіння Фе. Якщо хтось і зможе перехопити його флот, перш ніж він досягне континенту, то це будемо ми.
Я сіла в одне з крісел Різа, бо ноги в мене так тремтіли, що я ледве трималася на них.
— Він шукатиме спосіб якнайшвидше усунути Прифію, зруйнувати її, — вів далі Різ. — І в якийсь момент знищить Стіну. У ній уже є дірки, які, на щастя, замалі для того, щоб його армія могла перетнути кордон. Він схоче зруйнувати її і, ймовірно, скористається нашою панікою для власної вигоди.
З кожним вдихом я почувалася так, ніби ковтала скло.
— Коли… Він має намір атакувати?
Стіна стояла протягом п’яти століть, але навіть тоді найбільш хижі й ненажерливі Фе могли полювати на людей, проникаючи крізь дірки в Стіні. Без неї, якщо Гайберн справді готувався до нападу на смертних людей… якби ж то я не так багато з’їла за сніданком.