— Азріель хотів би знати, — говорила Мор.
— Азріель може йти під три чорти, — сердито проказав у відповідь Різ. — До того ж, найімовірніше, йому все вже відомо.
— Минулого разу ми грали в ігри, — сказала Мор так серйозно, що я зупинилася на пристойній відстані, — і програли. Це було жахливо. Ми не можемо допустити цього знову.
— Ти повинна працювати, — єдине, що сказав у відповідь Різ. — Я не знічев’я довірив тобі контроль над справами.
Мор підібгала губи, а потім звела очі, і ми нарешті зустрілися поглядами. Вона усміхнулася, хоча ця усмішка радше налякала мене.
Різ повернувся до мене, насупившись.
— Скажи те, що прийшла сказати, — жорстко мовив він і знову почав ходити кімнатою.
Мор закотила очі, і це розсмішило мене, але її обличчя відразу набуло серйозного виразу.
— Стався ще один напад. У храмі в Цесирі. Майже всі жриці вбиті, скарбниця розграбована.
Різ завмер. І я не знала, чого так злякалася вона: її новин чи того, з якою люттю він сказав єдине слово:
— Хто?
— Ми не знаємо, — сказав вона. — Ті самі сліди, що й минулого разу: купка злодіїв, на тілах рани від великих клинків і жодних ознак, звідки вони прийшли і куди поділися. Ніхто не вижив. Якби не паломники, котрі проходили повз це місце, тіл не знайшли б.
До речі, слава Котлу, я, напевне, видала якийсь тихий звук, від чого Мор напружено, але співчутливо подивилася на мене.
А от Різ… спочатку за його спиною з’явилися тіні — це виростали крила.
Потім лють немов трохи послабила звірячу хватку, якій він ненавидів піддаватися, як одного разу сам зізнався мені, і його крила знову стали плоттю.
Чудові, прекрасні, страхітливі крила, що складалися з мембран і пазурів, як крила кажана, темні як ніч і могутні, як пекло. Здавалося, змінилася навіть його постава — він став стійкішим і твердішим. Начебто частина його, якої бракувало, стала на місце. Але голос Різа звучав тихо:
— Як відреагував Азріель?
Мор знову подивилася так, немов сумнівалася, чи варто мені бути свідком такої розмови.
— Він страшенно злий. З Кассіаном ще гірше: він переконаний, що це мусило бути одне з угруповань іллірійських військових-самозванців, що мають намір захопити нову територію.
— У цьому є сенс, — розмірковував Різ. — Деякі іллірійські клани радо скорилися Амаранті за ці роки. Гадаю, намагаючись таким чином розширити свої кордони, вони хочуть натиснути на мене й перевірити, чи минеться це їм.
Мені було ненависне її ім’я, я думала про нього більше, ніж про інформацію, яку мені дозволяли чути.
— Кассіан і Ез чекають. — Вона замовкла й винувато глянула на мене. — Вони чекають твоїх вказівок там, де зазвичай.
Добре — це було добре. Я бачила порожню мапу на стіні. Я була нареченою ворога. Навіть згадувати, де розташовані його сили, могло бути небезпечно. Я не мала жодної уяви ані про те, де розташований Цесир, ані про те, що це було за місце взагалі.
Різ знову подивився в ясне небо, у якому вітер гнав темні тривожні хмари над далекими вершинами. Чудова погода для польоту, подумала я.
— Зараз краще розсіятися, — сказала Мор, стежачи за поглядом Вищого Лорда.
— Скажи цим дурням, що я буду за кілька годин, — мовив він.
Мор недовірливо усміхнулася мені і зникла.
Я подивилася на порожнє місце, де вона щойно стояла і з якого безслідно зникла.
— Як… це працює? — тихо спитала я.
Я кілька разів бачила, як хтось із Вищих Фе зникає, але ніхто не пояснював мені, як саме це роблять.
Різ не дивився на мене, коли відповів:
— Розсіювання? Уяви дві різні точки на одному полотні. Одна точка — це місце, у якому ти зараз перебуваєш. Друга пролягає через полотно, доходячи до місця, куди ти хочеш потрапити. Розсіювання — це як скласти полотно, щоб дві точки перетнулися. Це відбувається завдяки магії, і все, що нам потрібно зробити, — це лише переступити з одного місця в інше. Іноді це довгий крок, і ти можеш навіть відчути структуру світу, проходячи крізь нього. Короткий крок — це як крок з одного кутка кімнати в другий, навряд чи можна його відчути. Рідкісний дар, але дуже корисний. Хоча лише найсильнішим із Фе це до снаги. Що могутніший ти, то далі зможеш перестрибнути одним рухом.
Я знала, що він пояснював мені це лише тому, що хотів відволіктися. Але несподівано для самої себе сказала:
— Мені шкода храму… і жриць.
Гнів досі грав у нього в очах, коли він повернувся до мене.
— Усе одно скоро загине ще дуже багато людей.