Ось чому він дозволив мені підійти ближче й підслухати цю розмову. Нагадати мені, що може трапитися з Гайберном.
— Що це за… — почала я. — Що за іллірійські військові угруповання?
— Зарозумілі виродки, ось що, — пробурмотів він.
Я схрестила руки, чекаючи продовження.
Різ випростав крила, і слабке сонячне світло заграло на перетинках.
— Це войовнича раса, що мешкає в моїх володіннях. Простіше кажучи, скалка в дупі.
— Деякі з них примкнули до Амаранти?
Навколо танцювала темрява, немов буря насувалася, щоб поглинути сонце.
— Деякі. Але я і мої воїни полювали на них останніми місяцями. І чинили з ними розправу.
Повільно чинили її — ось чого він не сказав.
— Тому й не було тебе — ти долучився до цього?
— У мене багато справ.
Це не було схоже на вичерпну відповідь. Здавалося, що наша розмова закінчена, і хай би ким були Кассіан і Азріель, бесіда з ними була набагато важливіша.
Різ, не попрощавшись, стрибнув з краю веранди — і розчинився в повітрі.
Моє серце ледве не зупинилося, але, перш ніж я змогла закричати, він промайнув, немов скажений вітер між гірських вершин. Кілька помахів крил — і він зник у буремних хмарах.
— І тобі до побачення. — Я зробила непристойний жест і повернулася до своїх щоденних вправ під супровід шторму.
Тим часом сніговий шторм бився в захисний магічний кордон палацу, я працювала над реченнями (Різенд цікавий; Різенд чудовий; Різенд бездоганний) і зводила й опускала свою ментальну стіну аж до виснаження, а проте безперервно міркувала над тим, що почула, коли вони говорили між собою.
Мені було цікаво, що знала Аянта про ці вбивства, чи знала вона про жертви. Чи знала, що таке Цесир. Якщо хтось мав на меті знищити храми, їй мало бути це відомо. Як і Темліну.
Останньої ночі я ніяк не могла заснути — почасти від полегшення, а почасти від жаху, бо розуміла, що Різ справді помститься за все, що сталося. Але ніч і шторм закінчилися, і ще не зійшло сонце, як я вже була одягнена.
Зазвичай я їла у себе в кімнаті, але цього разу поквапилася на веранду, де стояв величезний стіл.
У кріслі сидів Різ у тому самому одязі, у якому я бачила його вчора. Комір чорної туніки був розстебнутий, сорочка пожмакана, волосся скуйовджене. Мені було цікаво, чи не повернувся він, бува, щойно звідти, де повинен був зустрітися з Мор та іншими. І що він дізнався.
— Тиждень минув, — сказала я замість привітання. — Поверни мене додому.
Різ відпив зі склянки. Те, що я побачила в ній, не було схоже на чай.
— Доброго ранку, Фейро.
— Поверни мене додому.
Він роздивлявся мою бірюзово-золотаву сукню, яка не була моїм щоденним вбранням. Правду кажучи, мені подобався мій новий гардероб.
— Тобі личить цей колір.
— Хочеш, щоб я благала тебе?
— Хочу, щоб говорила, як з людиною. Спробуй почати розмову з привітання. «Доброго ранку», наприклад.
— Доброго ранку.
Він ледь усміхнувся. Покидьок.
— Готова до наслідків своєї втечі?
Я випросталася. Геть забула про весілля. Протягом усього тижня я й не згадала про нього, але сьогодні мені захотілося побачити Темліна, обійняти його, запитати про все те, що казав Різ. За останній тиждень я не знайшла, не відчула в собі жодних ознак сили, про яку він говорив. Дяка Котлу.
— Це тебе не стосується.
— Справді. Ти в будь-якому разі проігноруєш те, що я міг би сказати. Відмахнешся, як відмахуєшся від усього іншого.
— Ніхто не питав твоєї думки, Різенде.
— Різенде? — засміявся він тихим глибоким сміхом. — Я подарував тобі тиждень розкішного життя, і ти звеш мене Різендом?
— Я не просила тебе забирати мене сюди.
— Ти лиш подивися на себе. Ти маєш здоровий вигляд, зникли кола під очима. Твоя ментальна стіна зміцнилася.
— Будь ласка, поверни мене додому.
Він виразно поглянув на мене й підвівся.
— Скажу Мор, щоб ти попрощалася з нею.
— Я майже не бачила її весь тиждень. Наша перша зустріч відбулася вчора під час тієї розмови. Ми навіть двох слів одна одній не сказали.
— Вона чекала запрошення — не хотіла докучати тобі. Хотів би, щоб і зі мною вона так чемно поводилася.
— Мені ніхто не говорив цього.
Мене це не дуже хвилювало. У будь-якому разі, їй, без сумніву, було на чому зосередитися.
— А ти й не питала. А чого хвилюватися? Ліпше бути нещасною і самотньою.
Він наблизився, кожен його крок був рівний, граційний. Його волосся мало такий вигляд, ніби він його навмисне скуйовдив. Або кілька годин летів у своє таємне місце.
— Ти подумала про мою пропозицію?