— Дам тобі знати про себе наступного місяця.
Він підійшов до мене й зупинився на відстані руки. Смагляве обличчя змарніло.
— Я повторюю: не ворог я тобі.
— І я теж повторюю. Ти ворог Темліна. І, гадаю, це робить тебе моїм ворогом.
— Невже?
— Звільни мене від угоди, і з’ясуймо наші стосунки.
— Я не можу цього зробити.
— Не можеш чи не будеш?
Він простягнув долоню:
— Ходімо?
Я мало не кинулася до нього. Його пальці були прохолодні й міцні — мозолясті від зброї, якої я ніколи не бачила при ньому.
Темрява поглинула нас, і я інстинктивно вхопилася за нього, коли земля зникла з-під ніг. Так, розсіювання. Вітер ударив мені в обличчя, а Різендові теплі руки обіймали мене за талію, коли ми перетинали Двір. Різ усміхався, дивлячись на мене, перелякану.
Але потім з’явилася тверда земля — кам’яні плити, сліпуче сонце вгорі, зелень, співи птахів…
Я відірвалася від нього, мружачись від яскравого світла, що проникало крізь віття величезного дуба, під яким ми опинилися. Дуб, що ріс на межі саду, — вдома.
Я кинулася вперед, до будинку, але Різ схопив мене за зап’ястя. Він сяйнув очима — і його погляд майнув від мене до маєтку.
— Хай щастить, — тихо сказав він.
— Прибери руки.
— Побачимося наступного місяця, — сказав він і зник, а я встигла лише плюнути йому вслід.
Темлін був у кабінеті з Люсьєном та кількома охоронцями, що стояли навколо столу, вивчаючи мапу.
Люсьєн перший повернувся до дверей, де стояла я, і замовкнув на півслові. Потім Темлін звів погляд — і за мить уже мчав через усю кімнату, так швидко опинившись поруч зі мною, що я ледве встигла віддихатися.
Вимовивши його ім’я, я відчула, як обпекло горло.
Тримаючись на відстані витягнутих рук, він оглядав мене з голови до ніг.
— З тобою все гаразд? Ти вціліла?
— Усе гаразд, — сказала я.
Тепер Темлін уп’явся очима в мій одяг Двору Ночі. Особливо його вразила смужка голого тіла біля пупка.
— Мене ніхто й пальцем не торкнув.
Проте Темлін і далі вдивлявся в моє обличчя, оглядав шию. Потім він повернув мене спиною до себе, немов міг бачити крізь одяг. Я вирвалася з його рук.
— Я ж тобі сказала, що мене ніхто й пальцем не торкнув.
Він важко дихав, його погляд був дикий.
— З тобою все гаразд, — нарешті погодився він. І повторював це знову і знову.
У мене здригнулося серце, і я потягнулася, щоб торкнутися його щоки.
— Темліне, — прошепотіла я.
Люсьєн та інші охоронці зрозуміли ситуацію й вирішили вийти із зали. Я зустрілася з Люсьєном поглядом, коли він виходив, і зрозуміла, що все гаразд, побачивши, як він з полегшенням усміхнувся.
— Він міг зашкодити тобі іншими способами, — сказав Темлін, примружуючи очі від мого дотику.
— Знаю, але все гаразд. Правда, — сказала я так ніжно, як могла.
Звернула увагу на стіни кабінету — сліди кігтів тяглися вниз. Сліди були скрізь. Навіть на столі, за яким вони збиралися. До цього він був новий.
— Ти розтрощив кабінет.
— Я розтрощив пів будинку, — сказав Темлін, нахиляючись уперед і притуляючись чолом до мого чола. — Він забрав тебе, викрав…
— І потім зник. Дозволив мені перебувати на самоті.
Темлін відсторонився:
— Найімовірніше, він зробив це задля того, щоб ти втратила пильність. Ти й гадки не маєш, у які ігри він грає, на що здатний…
— Я знаю, — сказала я, хоч як прикро мені було це чути. — Наступного разу буду обережною.
— Наступного разу не буде.
Я моргнула.
— Ти знайшов спосіб, як цьому запобігти? Або ж це знає Аянта?
— Я тебе не відпущу.
— Він сказав, що порушення магічної угоди матиме наслідки.
— До біса наслідки.
Але я відчула, що в його словах прозвучала сама лиш порожня погроза змученої людини. Він був тим, ким був, — захисником, покровителем. І він не міг залишатися байдужим до того, що зі мною діється.
Звівшись навшпиньки, я поцілувала його. Мені так багато всього хотілося йому сказати.
— Ходімо нагору, — мовила я, цілуючи його.
Він обійняв мене.
— Я скучив, — повторював він, перериваючись між поцілунками. — Мало не збожеволів.
Це все, що мені потрібно було від нього почути. Поки що все.
— Мені треба тебе про щось розпитати, — раптом сказав Темлін.
Я слабко проказала щось відповідне до ситуації, що мало свідчити про згоду, і притиснулася ближче до нього.
— Не зараз.
Я відчувала його пружне тіло, його запах. Усе це було таке знайоме.