— За таку силу дехто з Вищих Лордів ладен убити.
Я всіма силами намагалася не нервувати й не сіпатися, коли він сканував мене своїм металевим оком, немов відстежуючи ті сили, що вирували в мені.
— Мій батько, наприклад, не був би радий дізнатися, що втратив частину сили і що тепер нею володіє наречена Темліна. Він зробив би все що завгодно, щоб переконатися, що в тебе її немає — навіть пішов би на вбивство. Інші Вищі Лорди схвалили б це.
Я відчула, як напружилося моє тіло.
— Я ніколи не стала б використовувати її проти когось…
— Річ не в тім, чи використовувала б ти її, вся річ у перевазі, якою ти не маєш права володіти, — сказав Темлін. — Якщо про це хтось дізнається, на тебе полюватимуть.
— Ви знали? — наполягала я.
Люсьєн відвів погляд.
— Підозрював?
— Я сподівався, що це не так, — обережно сказав Темлін. — А зараз про це підозрює Різ, і невідомо, що він учинить із цією інформацією.
— Він хоче, щоб я тренувалася. — Я була не така дурна, щоб розповісти їм про свої тренування зі стінами. Принаймні зараз не варто було цього робити.
— Тренування привертатиме зайву увагу, — сказав Темлін. — Тобі не треба тренуватися. Я сам зможу захистити тебе від загрози, якщо вона виникне.
Але він не завжди був на це здатний. Інколи він був уразливий, як тоді, коли спостерігав, як мене замордували майже до смерті, і нічого не зробив для того, щоб перешкодити в цьому Амаранті.
Я не дозволю з’явитися другій Амаранті. Не дозволю королю Гайберну послати своїх чудовиськ і солдатів, щоб вони вбивали людей. Мене і моїх людей. Розтрощити Стіну, щоб скривдити тих, хто живе за нею.
— Я можу використати свої сили проти Гайберну.
— Це не варто навіть обговорювати, — сказав Темлін, — надто, коли ми дізнаємося, що не буде ніякої війни проти Гайберну.
— Різ сказав, що війна неминуча і ми сильно постраждаємо.
Люсьєн сухо сказав:
— А Різ усе знає?
— Ні, але… Він вважає, що може змінити події і йому не байдуже.
Темлін стиснув пальці, стримуючи кігті, що рвалися назовні.
— У тебе немає досвіду в битвах, і ти не вмієш поводитися зі зброєю. І навіть якби я почав тренувати тебе вже сьогодні, до того, як ти зможеш опинитися на полі бою серед безсмертних, минуть роки. — Він набрав повні груди повітря. — Тому попри те, на що, як він гадає, ти здатна, Фейро, я тебе й близько до поля бою не підпущу. Надто виставляючи перед нашими ворогами твої сили на позір. Ти битимешся за Гайберн на передовій, а за твоєю спиною будуть вороги з усміхненими обличчями.
— Мені байдуже.
— А мені — ні, — запротестував Темлін.
Люсьєн при цьому шумно видихнув.
— Я хвилююся, що ти можеш бути поранена, загинути або опинитися в небезпеці. Тож ніякого тренування не буде, все це залишиться між нами.
— Але ж Гайберн…
Люсьєн спокійно сказав:
— Мої довірені особи вже перевіряють інформацію.
Я благально поглянула на нього.
Люсьєн злегка зітхнув і звернувся до Темліна:
— А якщо ми таємно тренуватимемо її?
— Ризик завеликий, забагато невизначеності, — не погодився Темлін. — І не буде жодного конфлікту з Гайберном, ніякої війни.
Я цокнула язиком.
— Уже краще скажи, що тобі хочеться, щоб її не було! — огризнулася я.
Люсьєн тихо проказав щось, ніби звертався з благанням до Котла.
Темлін напружився.
— Опиши кімнату з мапою ще раз.
То була його єдина відповідь.
Кінець розмови, ніяких заперечень.
Ми деякий час дивилися одне на одного, а потім мій шлунок вивернуло.
Він був Вищим Лордом — моїм Вищим Лордом. Захисником своїх людей. Мене. І якщо мій захист означав, що його люди могли й далі сподіватися, будувати нове життя, що він теж міг… Я могла підкоритися йому.
Я могла це зробити.
«Ти не є чиєюсь підданою».
Може, Різенд справді змінив щось у моїй свідомості попри мої стіни.
І лише цієї думки було задосить, щоб я знову почала розповідати Темліну все в деталях.
Розділ 8
За тиждень настав час десятини.
Я провела лише день з Темліном. Лише день ми гуляли садом, кохалися у високій м’якій траві поля, залитого сонячними променями, повечеряли наодинці, а потім його покликали до кордону. Він не сказав мені, куди й навіщо. Сказав лише, що я не повинна покидати маєток і що мене весь час охоронятимуть стражники.
Так минув тиждень, на самоті я прокидалася посеред ночі, нажахана нічними кошмарами, щоб очистити шлунок і виплакатися. З Аянтою ми бачилися лише кілька разів, і якщо вона і знала про битву на півночі, то мені нічого не говорила. З огляду на те, що мені й самій не подобалося порушувати тему, яка мучила мене, я вирішила не говорити з нею про наболіле під час її візитів, коли вона допомагала мені вибирати одяг, зачіску, прикраси для церемонії збору десятини.