Приблизно за два тижні після збору десятини він повернувся додому на тривалий час, і я вирішила спробувати поговорити з ним, вплинути на нього. Я була зобов’язана йому, зобов’язана перед собою.
Здавалося, він думав так само. І вперше за тривалий час… усе було нормально. Або принаймні так нормально, як могло бути.
Одного ранку мене розбудили низькі глибокі голоси, які лунали з коридору. Я заплющила очі, втиснулася в подушку й натягнула ковдру вище. Через наші з ним ранкові вправи в ліжку я дуже пізно прокидалася — іноді не переймаючись тим, щоб встати раніше обіду.
Від ревіння здригнулися стіни, і я розплющила очі.
— Геть звідси, — попередив Темлін.
Почулася тиха відповідь — надто тиха, щоб я могла розібрати щось, крім бурмотіння.
— Кажу востаннє.
Коли той голос урвав його, мене обсипало морозом. Я роздивлялася тату на долоні, подумки проводячи підрахунки. О ні, сьогодні не могло настати так швидко.
Відкинувши ковдру, метнулася до дверей, на півдорозі усвідомивши, що я гола. Одяг, що його роздер Темлін у пориві пристрасті, був закинутий у дальній куток кімнати, а халат узагалі не трапився мені на очі. Перш ніж відчинити двері, я схопила ковдру з найближчого крісла й загорнулася в неї.
Як я вже здогадалася, у коридорі стояли Темлін і Різенд. Почувши звук відчинених дверей, Різенд повернувся до мене. На його обличчі застигла невпевнена усмішка.
— Фейро. — Його погляд затримався на мені, вивчаючи кожну деталь. — Тебе тут не годують?
— Що? — спитав Темлін.
Фіалкові очі Різенда знову стали крижаними. Він простягнув мені руку:
— Ходімо.
За мить Темлін став просто перед Різендом. І я здригнулася.
— Геть звідси. — Він показав на сходи. — Вона прийде, коли буде готова.
Різенд змахнув невидиму пилинку з рукава Темліна. Частина мене була в захваті від його сміливості й зухвальства. Якби зуби Темліна майже впритул наблизилися до мого горла, я, нажахана цим видовищем, щосили заволала б.
Різ глипнув у мій бік.
— Ні, ти цього не зробила б. Якщо мені не зраджує твоя пам’ять, останнього разу, коли зуби Темліна опинилися біля твого горла, ти дала йому ляпаса.
Я насупилася й звела щит, про який геть забула.
— Стули пельку, — сказав Темлін, стаючи між нами. — І забирайся геть.
Вищий Лорд ступив крок у напрямку сходів і поклав руки в кишені.
— Тобі треба перевірити своїх охоронців. Один лише Котел знає, хто може пробратися сюди так само легко, як це зробив я. — Різ знову уважно подивився на мене, оцінюючи: — Одягнися.
Я вищирилася на нього й відступила назад, зайшовши до кімнати. Темлін пішов за мною, грюкнувши дверима так, що люстра загойдалася й зайчики від неї застрибали по стінах.
Я скинула ковдру й підійшла до гардероба. За моєю спиною матрац застогнав під вагою Темліна, коли той опустився на ліжко.
— Як він сюди потрапив? — запитала я, відчиняючи двері шафи й перебираючи одяг, доки не знайшла бірюзового вбрання Двору Ночі, який попросила Ейсіл зберегти. Знала, що вона хотіла спалити його, але я сказала, що наступного разу все одно вдягну нове вбрання.
— Не знаю, — сказав Темлін.
Я надягла штани й повернулася до нього. Він провів рукою по голові. Я відчувала, що він намагається приховати брехню.
— Він просто є частиною якоїсь гри.
Я вдягнула короткий топ.
— Якщо наближається війна, може, нам було б варто перейти до якихось дій. Від нас було б більше користі, якби ми за щось уже взялися.
Ми не говорили з Темліном на цю тему від мого першого повернення. Я порпалася в нижній частині шафи в пошуках шовкових черевичків, які б пасували до одягу, а по тому, взувши їх, повернулася до Темліна.
Він сказав:
— Я почну щось робити, щойно він розірве вашу з ним угоду.
— Може, він не розриває її, сподіваючись, що ти саме завдяки їй дослухаєшся до нього? — Я підійшла до ліжка, на якому він сидів. Мої штани стали завеликі мені в талії.
— Фейро, — сказав він, простягаючи мені руку, але я відсахнулася. — Навіщо тобі знати всі ці речі? Хіба тобі не краще відновлюватися в спокійній обстановці? Ти заслуговуєш на це. Заслуговуєш. Я скоротив охоронців; я намагаюся… намагаюся бути кращим. Тому облишмо це. Зараз не час для цієї розмови.
Він глибоко зітхнув, щоб заспокоїтися.
Для цієї або для тієї розмови ніколи не було часу. Але я нічого не сказала. Я вже була не в змозі говорити про будь-що, всі слова вичерпалися. У пам’яті моїй закарбувалися риси обличчя Темліна, і я не пручалася, коли він притягнув мене до грудей і міцно обійняв.