Короткий смішок.
— Дякую? Не «Вищий Лорд — і прислужує мені»? або: «Якщо тобі щось треба, Різенде, можеш засунути це собі в дупу»? — Він клацнув язиком. — Я розчарований.
Я відклала книжку й потягнулася до їжі. Він може слухати себе весь день, якщо хоче, але мені хотілося їсти. Просто зараз.
Я майже торкнулася тарілки, проте вона миттєво вислизнула.
Я потягнулася знову. І знову темна тінь його сили смикнула тарілку назад.
— Скажи, що мені зробити, — сказав він. — Що мені зробити, щоб допомогти тобі?
Різ тримав тарілку поза межами моєї досяжності. Коли він говорив, кожне промовлене ним слово мовби змушувало його втрачати контроль над власною силою. Морок курився навколо його пальців, і величезна тінь крил з’явилася за його спиною.
— Місяць минає за місяцем, а ти досі примара. Невже там ніхто не питає, що з тобою, хай йому грець, діється? Чи, може, твоєму Вищому Лорду все одно?
Ні, не все одно. Темлін хвилювався. І, напевно, занадто сильно.
— Він дає мені можливість самій у всьому розібратися, — різко відповіла я, не впізнавши власного голосу.
— Дозволь мені допомогти тобі, — сказав Різ. — Ми через багато що пройшли в Підгір’ї.
Я здригнулася.
— Вона переможе, — зітхнув Різ. — Вона переможе, якщо ти дозволиш собі зламатися.
Мені стало цікаво, а чи не говорив він собі цього протягом усіх цих місяців, цікаво, чи не задихався він, як і я ночами, в полоні своєї пам’яті.
Але, піднявши книжку, перш ніж знову звести свою стіну, я послала йому всього лише два слова за допомогою нашого зв’язку.
«Розмову завершено».
— Справді завершено, — гарикнув він.
Відчуття сили пестило мої пальці, і я різким рухом згорнула книжку. Я вп’ялася нігтями в шкіру і сторінки книжки, але марно.
Виродок. Зарозумілий, самовпевнений виродок.
Я повільно звела на нього очі й зустрілася з ним поглядом. І відчула… не полум’я, а голки крижаної люті.
Я майже відчувала кригу на кінчиках своїх пальців, що зцілювала мої долоні. І ладна була присягатися, що бачила, як книжка вкрилася інеєм за мить до того, як я жбурнула її йому в голову.
Він встиг захиститися, і та, відскочивши, ковзнула мармуровою підлогою позаду нас.
— Добре, — сказав він. Його дихання було уривчасте. — Що ще ти вмієш, Фейро?
Полум’я розтопило лід, і руки стиснулися в кулаки.
І Вищий Лорд Двору Ночі зітхнув із полегшенням, завваживши мою лють, від якої мені хотілося трощити й палити все довкола.
Бодай якесь почуття. Краще, ніж холодна порожнеча й мовчання.
Але думка про повернення в маєток із охоронцями, патрулями й нескінченними секретами… Я відкинулася на спинку крісла, вчергове заціпенівши.
— Якщо тобі знадобиться хтось, із ким можна погратися, — сказав Різ, направляючи тарілку в мій бік за допомогою струменя вітру, на якому мерехтіли зірки, — чи то протягом нашого чудового тижня разом, чи то в інший час, — повідом мені.
Виснажена недавнім спалахом емоцій, я не знайшлася на відповідь.
І ще усвідомила, що переживаю нескінченне вільне падіння. Це почалося давно. Відтоді, як устромила кинджал у серце того молодого Фе.
Не глянувши на Різа, я взялася за їжу.
Наступного ранку Темлін чекав на мене в садку, у тіні дуба, кремезного, зі зашкарублою корою.
Хижий вираз обличчя, з яким він мене зустрів, був спрямований на Різа.
Однак у виразі Різа не було нічого насмішкуватого. Він дивився холодними лукавими очима хижака, стоячи в мене за спиною.
— Іди всередину, — грубо наказав мені Темлін.
Я дивилася на двох Вищих Лордів. І, побачивши Темліна таким скаженим, зрозуміла, що більше не буде поїздок і прогулянок на самоті.
Різ устиг сказати мені:
— Борись.
А потім зник.
— Зі мною все гаразд, — повідомила я Темліну.
Його плечі опустилися, він схилив голову.
— Я знайду спосіб покінчити із цим, — заприсягся він.
Мені хотілося вірити йому. Я знала, для цього він зробить усе що завгодно.
Він знову змусив мене повторити кожну деталь, яку я побачила в будинку Різа. Переказати йому всі розмови, навіть найкоротші. Я розповіла йому все, що сталося, і з кожним словом мій голос ставав тихішим.
Захистити, захистити, захистити — ці слова я читала в його погляді, відчувала в кожному рухові, коли він уходив у мене, кохаючись тієї ночі. Одного разу мене надовго забрали в нього, але він цього більше не дозволить.
Наступного ранку охорона з’явилася в повному складі.