Розділ 12
Після мого повернення цього разу мені більше не дозволили покидати маєток.
Якась невідома загроза вторглася в наші землі, і Темліна та Люсьєна покликали, щоб вони розібралися із цим. Утім, я спитала друга, що це було. На обличчі Люсьєна з’явився вираз, який завжди з’являвся, коли він хотів чимось поділитися, але його вірність Темліну брала гору і він мовчав. Тому я більше не розпитувала.
Під час їх відсутності повернулася Аянта — скласти мені компанію чи то захистити мене.
Входити до мене дозволяли лише їй. Зграйка лордів і леді Двору Весни, які там уже майже оселилися, зникла разом зі слугами. Я була вдячна, що більше не зустрічатимуся з ними під час прогулянок садами та маєтком і не муситиму пригадувати їхні імена та біографії, що більше не доведеться терпіти, як вони роздивляються моє татуювання. Проте я знала, що Темліну подобалося, щоб вони були поряд. Знала, що дехто з них — його давні друзі, знала, що йому подобається, щоб маєток сповнювався звуками, сміхом і голосами. Однак коли я спостерігала, як вони розмовляли одне із одним, видавалося, немов вони були суперниками в поєдинку. Красиві слова, замасковані їдкими образами.
Я раділа тиші — навіть коли та ставала тягарем, заповнювала мою голову, не залишаючи вже нічого, окрім порожнечі.
Вічність. Чи так мені й вестиметься прожити свою вічність?
З дня в день я тільки те й робила, що жадібно поглинала книжки — історії про людей і місця, про які ніколи не чула. Мабуть, читання було єдине, що утримувало мене від падіння за межу тотального відчаю.
Темлін повернувся лише через вісім днів, окинув мене поглядом, торкнувся поцілунком над бровою і попрямував до кабінету, де на нього вже чекала Аянта, яка мала для нього новини.
Які мені було заборонено чути.
Стоячи сама в залі, я спостерігала, як жриця в каптурі вела його до двостулкових дверей в інший кінець зали. Я помітила, як зблиснуло червоне волосся і хтось підійшов до дверей.
Я напружилася, інстинкти вихоплювалися назовні. Обернулася.
Не Амаранта.
Люсьєн.
То було руде Люсьєнове волосся, а не Амарантине. Я була тут, а не в підземеллі.
Погляд мого друга — і його металеве око — зупинився на моїх руках.
На яких швидко виросли кігті. Не серпанок мороку, а справжні кігті, схожі на ті, які щоночі розривали на мені білизну.
Припини, припини, припини, припини, припини…
І все припинилося.
Ніби хтось дмухнув на свічу і вона згасла — кігті розтанули в хмарі сутінків.
Люсьєн перевів погляд із Темліна на Аянту, які не зрозуміли, що сталося щойно, а потім злегка кивнув, поглядом говорячи мені, що мушу слідувати за ним.
Ми зійшли широкими сходами на другий поверх. Зали були порожні. Я не дивилася на картини, що висіли на двох стінах. Не дивилася на високі вікна, з яких видно було великий сад.
Пройшовши повз мою спальню та його покої, ми зайшли в маленький кабінет на другому поверсі, яким майже ніхто не користувався.
Коли я зайшла до кімнати, він зачинив двері і притулився до дерев’яної обшивки.
— Давно у тебе ці кігті? — м’яко запитав він.
— Це було вперше. — Я чула свій голос, який звучав глухо і знічено.
Люсьєн вивчав мене — сукня, яку вибрала Аянта, соковитого кольору фуксії, вираз обличчя, яким я аж так не переймалася, що забула надати йому життєрадісного виразу.
— Я небагато можу зробити, — хрипко сказав він. — Але сьогодні ввечері я запитаю його. Про твої тренування. Сили проявлятимуться незалежно від того, розвиваєш ти їх чи ні, чи є хтось поруч із тобою, чи немає. Сьогодні ввечері я запитаю в нього, — повторив він.
Утім, я вже знала, якою буде відповідь.
Люсьєн не зупинив мене, коли я відчинила двері, до яких він притулявся, і я пішла, не сказавши ні слова.
Я спала до вечері, прокинувшись лише для того, щоб поїсти, і коли спускалася вниз, збуджені голоси Темліна, Люсьєна і Аянти змусили мене підійти до сходів.
— Вони полюватимуть на неї і вб’ють, — прошипіла Аянта Люсьєну.
Люсьєн проказав у відповідь:
— Вони в будь-якому разі зроблять це, то яка різниця?
— Різниця, — збісилася Аянта, — в тому, що це знання — наша перевага. Не лише Фейра буде мішенню, маючи силу Вищих Лордів. Твої діти також матимуть цю силу, — сказала Аянта Темліну. — Інші Вищі Лорди теж знатимуть про це. І, якщо не вб’ють її одразу, теж схочуть мати від неї нащадків, бо розумітимуть, що отримають.
Мій шлунок скрутило, коли я почула й зрозуміла натяк: мене можуть викрасти, щоб утримувати — заради… розмноження. Звісно… Ніхто з Вищих Лордів не зайшов би так далеко.